Залужний казав, що нам ще буде важко, але ніколи не буде соромно. З ним так і було.
А зараз мені особисто – і важко, і дуже соромно за мою державу.
З наближенням часу Ікс — неминучих обов’язкових виборів, відкривається більше правди про зрадницький ЗЕрежим, який має піти геть.
Недаремно Валерій Залужний саме зараз вперше розповів про глибокі розбіжності із Зеленським.
Одкровення генерала — це своєчасний хук в фейс 4-разового ухилянта, який за лекалами москви почав перекроювати історію — виставляючи Залужного цапом відбувайлом, а себе хероєм.
В інтерв’ю Associated Press ексголовком щиро розповів, чому насправді контрнаступ 2023 року не вдався — бо «Зеленський та інші офіційні особи не виділили необхідні ресурси».
План Залужного полягав у тому, щоб зосередити достатньо сил в одному кулаці для деокупації територій Запоріжжя, а потім висунутися в бік Азовського моря. Це перерізало б коридор, який армія рф використовувала для постачання Криму.
Ми всі це памятаємо, коли було звільнено Роботине. Хвилювались і очікували ударів на Токмак і Мелітополь.
Але бойовим генералам завадили ухилянти-шкідники з ОПи — Зеленський і Єрмак.
Для успіху було потрібне масштабне, концентроване нарощування сил і тактична несподіванка, однак замість цього сили української армії верховним імітатором і придворними вояками були розподілені по великій території, що послабило ударну міць.
За словами Залужного, напруженість із ЗЕ виникла невдовзі після повномасштабного вторгнення рф і між ними часто спалахували суперечки щодо того, як найкраще захищати країну.
Стендапер з московської лазні «вчив» генерала! Сюр 🤦
Напружені відносини досягли апогею пізніше того ж року, коли десятки агентів СБУ нацьковані ригами Татаровим-Єрмаком провели рейд гопників в офісі Залужного.
Залужний стверджує, що це було актом залякування і явною погрозою!
Генерал тоді зателефонував Єрмаку і попередив, що готовий викликати військових, щоб зупинити рейд і захистити командний центр: “Я буду боротися з вами і вже викликав підкріплення до центру Києва для підтримки”.
На момент обшуків опричників СБУ в штабі перебувало понад десяток британських офіцерів.
Залужний: “Я сказав Єрмаку, що відбиватиму цю атаку, бо знаю, як воювати”.
Потім Залужний зателефонував Малюку. Той казав, що нічого не знає про рейд і обіцяв розібратися.
Уявіть цей жах від бандитської поведінки опричників Зеленського!
Буратіно влаштував розбірки з генералом, коли ЗСУ успішно відвойовували наші землі!
Хіба це не факт роботи простроченого нелегітимича на ворога?
Леусенко
Дивіться, те, що викрив Залужний про зрив контрнаступу, це як мінімум стаття про злочинну недбалість сталевих яєць з особливо тяжкими наслідками.
Ті обшуки від єрмачні у Залужного, то переважно особисті стосунки давно минулих днів.
А от зрив контрнаступу — це діяння межує з державною зрадою. Зеленський, зі слів Залужного, в ході контрнаступу ЗСУ 2023 року надав іноземній державі (ворогу) переваги перед Україною – в той час, як росіяни зібрали всі сили утримувати захоплений ними Південь, президент України допоміг їм утримати (зданий ним же за тиждень) Південь частково розпорошивши зібрані з миру по нитці сили ЗСУ на негодний напрям.
Як не крути, державна зрада.
При цьому не вийде назвати це «помилкою». Це Зеленський помилка. Бо найвищий генерал в країні виступав за інший варіант. Якщо ти дилетант, то маєш спиратися на думку професіонала. Генерал спирався на ази військової науки: концентрація — богиня стратегії. Навіть домогосподарка знає: ніхто не тицяє ворога розтопиреними пальцями. Ти б’єш ворога кулаком. Росіяни в лютому 2022 били нас розтопиреною п’ятірнею. З них всі ржали.
А потім ми вчинили так самі.
Я впевнений, зелена шобла буде відповідати як зазвичай: робити морду кірпічом. Як тоді, коли за три дні до контрнаступу вони послали Безуглу фоткати замасковані машини розмінування і підписувати для розвідки ворога, що це саме напрям Роботиного. Чи коли з’ясувалося що у подоляка брат в ГРУ.
Зеленський без всяких причин, будучи повним дилетантом в питанні, проігнорував найвищого експерта в країні. Своїх дій він не пояснив.
Наслідок прямих і умисних дій Зеленського — грандіозний провал історичного масштабу:
1. втрата країною шансу перемогти тут і зараз,
2. втрата віри союзників, втрата національного патріотичного підйому,
3. втрата часу, втрата територій, втрата нових десятків тисяч життів.
Так от. Його плем’я може і триває світ, але відповідати за злочини пора.
.
Зеленський у Мюнхені вирішив зіграти роль історика власної величі. І вийшло, як завжди: в жанрі «я – пророк, усі інші – боягузи». Розповідь про те, як він нібито послав Залужного до американців просити зброю, а ті, мовляв, відповіли «копайте окопи», звучить ефектно лише на сцені. Проблема в тому, що ця театральна репліка вбиває не лише правду, а й репутації живих людей.
Бо якщо ти президент, то або говориш точно, або мовчиш. А коли ти кидаєш у зал прізвище Міллі й підставляєш під сумнів професійність союзника, то це вже не дипломатія — це дешевий стендап. І коли ти вплітаєш у цей номер Залужного, ніби він був носієм «принизливої відповіді», — це вже спроба перекласти власні стратегічні провали на чужі плечі.
Залужний довго мовчав. Мовчав, коли його акуратно «відсовували». Мовчав, коли з нього ліпили зручного цапа-відбувайла за контрнаступ. Але мовчання генерала — це не слабкість. Це дисципліна. І коли він заговорив для західної аудиторії, без істерик, без сцен, сухо й по-військовому, — стало зрозуміло, хто тут державник, а хто актор, що загрався у монологах.
Залужний говорить про планування, концентрацію сил, управлінські рішення. Зеленський говорить про «я сказав». Один оперує категоріями відповідальності. Інший — категоріями образи.
І найіронічніше — Зеленський сам створив собі головного опонента. Не Залужний пішов у політику. Його туди штовхнули. Кожним натяком, кожною кулуарною атакою, кожною спробою переписати історію війни під власний політичний сценарій.
Коли президент починає воювати з генералом за оплески — це вже не про безпеку держави. Це про страх. Страх перед рейтингами. Страх перед порівняннями. Страх перед людиною, яка не потребує телесуфлера, щоб говорити про війну.
Зеленський хотів виглядати єдиним символом опору. Але символ не потребує приниження інших. Символ не прикривається чужими іменами. Символ не розкидається репутаціями союзників, як реквізитом.
Історія запам’ятає не мюнхенські репліки. Історія запам’ятає, хто тримав фронт, а хто тримав мікрофон.