ПОБЕДОБЄСІЄ В ЛАЙТ-ВАРІАНТІ

Справжня феєрія – спостерігати як шанувальники ЗЕ, які від самого ранку пишуть про Велику Перемогу і про «не віддавати нашу Перемогу Москві», зараз почали збурюватися через віршики та картинки про «можем повторіть».

Ні-ні-ні, шановні. Вам все правильно пишуть. Победобєсіє нинішніх років не має ЖОДНОГО стосунку до пам’яті про ту війну. Бо якщо керуватися пам’яттю, 9 травня мусило б стати днем масового, категоричного і безкомпромісного осуду більшовизму – на рівні з нацизмом. А це якось складно перетинається з покладанням квітів до пам’ятників солдатам Сталінської армії збудованих в часи брежнєвського совка.

І от тільки не треба слинявого лицемірства. Коли Зеленський влаштовує турне з покладання квітів по черзі на Луганщині, в Києві та на Закарпатті (без маку на піджаку) – він не пам’ять загиблих вшановує, він задовольняє ту частину суспільства, яка досі живе в совковій парадигмі «Великої перемоги». Бо це – саме той Зеленський який рік тому відміняв парад на День Незалежності, натомість нагнав попсових зірок і реперш. Це той самий Зеленський який наразі збирається відкривати чергові меморіали загиблим у Другу Світову, натомість – геть і не думає відкривати пам’ятники учасникам десантних рейдів 14-го, визволителям Слов’янська, Маріуполя, Лисичанська, оборонцям Дебальцева, загиблим в Іловайському бойовищі. До речі, як там суд по Іловайську? Скоро буде? Його відсутністю так дорікали президентові Порошенку!

Ви помітили вшанування Зеленським героїв ЦІЄЇ війни, яка іде от прямо зараз? Я вже не кажу про вшанування пам’яті вояків Запорізького корпусу, Січових стрільців, гетьманських сердюків, повстанців УПА. Всі вони воювали як раз таки за Незалежну Україну, а не за Радянський Союз керований партією Сталіна – нема чого очі ховати від правди. Але саме ті, хто гинув за Вільну Україну президенту Зеленському не цікаві. І намагання шанувальників ЗЕ включитися в поширюване Москвою побєдобєсіє, але в лайт-варіанті – жалюгідне. Можуть скільки завгодно вправлятися в лицемірстві, але не було в моєму житті людей більш захоплених Днем Перемоги, ніж російські солдати які розстрілювали моїх побратимів влітку 2014-го на КПП «Новоазовськ». І чхати їм було, хто з нас-українців шанував пам’ятники солдатам Червоної армії, а хто – пам’ятники повстанцям УПА. У них було все просто, убивай всіх – Бог впізнає своїх. Якщо за Україну – значить ворог, перемога все спише – доведено Днем Перемоги щорічно.

А пам’ять про реальних солдат-переможців та людей яких спалила Друга Світова війна… Та ніхто не скаже про неї краще за ветерана тої війни, сержанта Ніколая Нікуліна: «Никакие памятники и мемориалы не способны передать грандиозность военных потерь, по-настоящему увековечить мириады бессмысленных жертв. Лучшая память им — правда о войне, правдивый рассказ о происходившем, раскрытие архивов, опубликование имен тех, кто ответствен за безобразия. Говорят, что военная тема исчерпана в нашей истории и литературе. На самом же деле, к написанию правдивой истории войны еще не приступили, а когда приступят, очевидцев уже не будет в живых, и черные пятна на светлом лике Победы так и останутся нестертыми».

Хочете НЕ множити чорні плями на світлому ликові Перемоги над нацизмом? Не долучайтеся до победобєсія. Ніяк.

Дмитро «Калинчук» Вовнянко