«Плюс» від обміну один. «Мінусів» і ризиків набагато більше

Якщо емоції з приводу повернення наших бранців вже трохи вщухли, сьози радості висохли, реляції про «перемогу» відійшли на другий план і «селфі» в аєропорту вже всі опубліковані — спробую задати питання: що змінилось і що нас чекає?

Той факт, що наші заручники опинились вдома, не викликає ніяких інших емоцій, аніж позитивних! Тому, аби уникнути подальших спекуляцій, проголошу: слава Богу, наші вдома!
Якщо хочете — слава Володимиру Зеленському! Слава! Слава! Слава!
Тепер — про наслідки.

Перше — Путіну вдалось уникнути виконання вироку Морського Трибуналу, не понесши за свої дії жодної відповідальності. Обмінявши моряків, очільник Кремля одним пострілом «вбив двох зайців»: він уникнув покарання за злочин РФ, з одного боку; він «зберіг обличча» перед своїми виборцями, з іншого боку (нам, русским, плевать на все ваши буржуйские заморочки!).

Друге. Попри всі заяви СБУ, ОПУ і різних прес-секретарів, Медведчуку вдалось-таки засвітитись в «миротворчому процесі». З салом, чи з Рабиновичем — не має значення. Більш того, на тлі піднятої зацікавленості українського суспільства, йому вдалось отримати ультиматум від Путіна українській владі: «Не нужно трогать моего кума, иначе…»!

Фактично, Медведчук встиг двічи засвітитись в обіймах дорогого кума і тепер може спокійно натякати на власну «особливу роль» в цьому звільненні. На всі запитання, він може спокійно і впевнено відповідати: ну, вы сами всё видели!.. І, «мудро» посміхатись. Баканов, Богдан та Зеленський можуть зеленіти від люті, але справа вже зроблена — не для того Медведчук літав туди-сюди, щоб підігравати Зеленському.

Третє. Позиція європейських лідерів — «прогрес», «поштовх», «впевнений крок»… Вибачте, але все це — гнійні євро-соплі, на фоні, стрімко зростаючого, бажання якомога швидше «завершити конфлікт». Саме не справедливої сатисфакції від загарбника прагнуть отримати європейці, а «миру». Тож, вони з радістю і оптимізмом будуть активно підштовхувати Президента Зеленського до «нормалізації відносин з Росією». Іншого сценарію поведінки «глибоко стурбованих» я не бачу.

Четверте. Внутрішня ситуація в країні, з моєї точки зору, погіршилась. Попри бравурні заяви про «Великого Володимира-Миротворця», з таким звільненням, значно радикалізувалась інша частина суспільства — та, яка своїм життям надала нам можливість «устать от войны». Звісно, я не зміг поспілкуватись з усіма захисниками. Але те спілкування, яке я мав, свідчить про наступне: оцінка дій Президента Зеленського суттєво змінилась від «поживемо-побачимо», до «зрадник українського народу».

Така радикалізація не може не викликати тривоги. Попри те, що мене важко віднести до прибічників ЗЕленої команди, я чудово розумію в якій непростій ситуації опинився Володимир Зеленський.

Якщо ЗЕкоманда спробувала не побачити «марш захисників України» і, як страуси, заховавши голови в «турбо-режим» Верховної Ради, то не думати про таку силу на тлі її радикалізації — самогубство.

Додатковим джерелом ризиків постає невгамовне бажання офіс-менеджера пана Богдана поставити «смотрящего» в Києві. За даними агенції «Рейтинг» 72% киян ставляться до такої ініциативи вкрай негативно. Отже, при активізації цього процесу, кияни запросто можуть «повстати» проти самодурів з Банкової. Протести киян стовідсотково будуть підтримані радикальною частиною учасників «Маршу».

Попри ймовірні бравурні доповіді від керівництва СБУ чи МВС, маю запевнити всіх: немає у влади сили, яка здатна зупинити масовий протест ветеранів! Ані збройні сили, ані національна гвардія, ані поліція не будуть вступати у відкрите протистояння з тими, з ким вони вчора пліч-о-пліч воювали на Сході.

Таким чином, з моєї точки зору, «плюс» від обміну один — наші людини опинились вдома. «Мінусів» і ризиків я бачу набагато більше.

George Tuka

P.S.

А взагалі-то схема з видачею Мордору «на обмін» громадян України — це п’ять.
Ну ладно, зараз це були покидьки, по більшості яких в старі часи плакала б мотузка.
Але сам прецедент — чудовий.

Уяви, завтра всяких хортів і незгодних — тебе, мене … та хоч пана Яроша з візиткою, закривають за якоюсь «підозрою». Ну, там, за систематичний перехід вулиці на червоний сигнал світлофора. Або за рушничний патрон в горщику від кактуса. Або за підозрою в корупції, тому, що твій «Ланос» — явно корупційного походження, на думку сусіда-алкоголіка в одній шкарпетці і деліріумі.
З прийняттям принтером Верховної Ради низки законів — це буде не складно.
Правда, нас, ніби як — піди візьми. А вже з паном Ярошем у них точно трабли будуть — навіть без візитки.
Але, оскільки — прокуратура наш, поліція наш, СБУ наш, всіляке слідство — наш, а суди, ті точно «наш, кого хочеш ї@аш» — вони впораються, я в них вірю.

Сидіти під «підозрою» можна буде довго. Особливо, якщо, нарешті, як бажають, укоротять руки розгнузданій адвокатській мафії, яка (цука) розвалює в суді і «до», погано зліплені справи, з доказухою з лайна і паличок.

І ось сидимо ми з тобою в камері, поруч з ліжком, де лежить затримана візитка Яроша (з самим то — не склалося), і тут входить група правозахисників в формі, і виводять тебе з речами на вихід. І везуть в аеропорт.
Тому, що росія-мать її, вирішила тебе обміняти.
А ти такий, з виряченими очима — шта ???

А тобі пояснюють, що президент, ось уже практично знову братської держави, погодився звільнити два десятка своїх братніх заручників. Чисто по-братньому.
З заручниками проблем не буде. Окрім самих полонених і в’язнів совісті, їх там брати не перебрати — наших толерантних заробітчан і туристів там хоч скиртуй. Три хвилини на суд — і готовий в’язень совісті. Так що навіть полонених відпускати не обов’язково. І реальних в’язнів, як зараз.
Тим більше, що там з будь-якої людини запросто роблять реального в’язня.

Так ось. Він їх вирішив звільнити. А у відповідь, значить, вимагає тебе звільнити .І мене. І ще список таких, як ти і я. Яких вони, в принципі, військовими злочинцями завжди називали (так на російську переводяться слова «ветеран», «доброволець» і «учасник бойових дій») Але руки були короткі.
А тепер вони тебе, опа! — Звільняють …
І на просте запитання — «навіщо, бля?» — відповідь вже не обов’язкова. Вищі інтереси. Взаємні домовленості.

Ти, звичайно, кричиш про громадянство, і те, що там тобі, швидше за все, кранти.
Але там, в телевізорі — вже свято. І розмови про «будь-яку ціну». І родичі, яких вже везуть в аеропорт.
І тобі вже, навіть, якось незручно. Та й ніхто не питає — зручно тобі чи ні.
І ти ж теж радий, що людей повернули. А сам думаєш — таааааак … Яка цікава правова колізія.

І садять нас в літак, пристібаючи пасками і наручниками. І сідаємо ми в якомусь Внуково, куди, в принципі, прилетіли б тільки на бомбардувальнику, і то — чисто відбомбитися.

І везуть нас з тобою в якесь там Лефортово, в супроводі російських космонавтів зі стволами і кийками. А слідом, на окремому панцернику — візитку Яроша, з охороною в костюмах вищого захисту.
І сідаєш ти дупою рівно на нари. І ніхто до тебе не ходить. Тому, що тебе не в полон взяли, не посадили — звільнили. Як Цемаха.
Підстава? Особиста домовленість по схемі «вова + вова». Все, триндець.

А про здоровий глузд ти ще на Батьківщині перестав волати. Тому, що зрозумів — він там помер. Ще коли минулого разу громадян України віддавали (і навіть раніше). І не важливо, з яких мотивів їх, і за якими — тебе.
Тепер так можна.

І поїдемо ми з тобою тихенько кудись під Іркутськ. У кращому випадку. Епізод і статтю нам знайдуть. В крайньому випадку — запитають матеріали у рідної держави. В рамках плідної співпраці.
А якщо не пощастить — повернуть нас Україні. В її східну частину.
Що буде навіть більш законно, ніж «звільнення в росію». Типу, відновлення «статус кво».

Ну, і в очікуванні між підвалом і стінкою, нас з тобою буде втішати тільки те, що візитку Яроша до Лефортово так і не довезли. Відбилася. Пропала з маршруту разом з супроводом і панцерником. Знайшли тільки гільзи, і дві обгорілі шини.

Брр. Фу. Ой … Насниться ж таке, еге ж?
Кошмар кошмарний.

Або може наснитися? І скоро. Хутряний звірок.
Тому, що початок вже покладено. У всьому.
Ми поки посміхаємося і не віримо. Поки що.
До того, як в двері впевнено постукають.
Виходьте на обмін! З речами.

Хоча, на хлопців наших я б хоч зараз помінявся.
Так що звертайтеся прямо, якщо що.

Гліб Бабіч