Плебеї

120

Хто всі ці люди, які голосують за кума Путіна на п’ятому році війни з Путіним?

Хто всі ці люди, які вважають галичан фашистами? Хто всі ці люди, які вимагають відновлення мережі “ВКонтакте”, російських серіалів про ментів, гастролей зірок блатного шансону? Хто всі ці люди, які під час війни з найпідступнішим ворогом людства повноту влади віддають артистові комічного жанру?

Коли в ефірі “1+1” я назвав усіх цих людей плебеями, на мене трошки образились. Плебей – це термін із древньоримського права, що означає “вільні, але незнатні люди”. Мою країну населяють вільні, але незнатні люди. Неосвічені. Примітивні. Книжок не купують і не читають. Історією свого краю не цікавляться. Інтелектуально не ростуть. За кордон не їздять (Єгипет не рахую). Іноземних мов не вчать. Радянську минувшину не переосмислюють. Живуть у зомбоящику. Просто собі живуть. Вільні, але незнатні. Вільні, але не шляхетні. Зате з правом голосу. У цьому й основна відмінність із древньоримським правом. Там плебеї не мали права голосу.

Зеленський відчинив скриньку Пандори. Він запровадив моду на дилетанство. Тому-то натуральне плебейство стало центральною ідентичністю в цій країні. Вони засмакували свою кількісну перевагу. В них нарешті розправилися крила від того, що справа і зліва від них – такі ж невимогливі люди, і їх більше, і їх цілий дивізіон, а коли їм кажуть трішки увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають: а нас – рать.

Ми заходимо в час, коли якісна інтелектуальна креативна свідомо-українська частина суспільства становить меншість. 28 років тривав виховний процес над народом. Його 28 років годували ерзац-культурою, примітивним тєлєвізором і пофігізмом щодо власної держави. 28 років тривало лабораторне вирощування людини, яка житиме в районі, де був голодомор, і радо при цьому голосуватиме за вбивць. 28 років плекався еталонний мазохіст, який з усіх можливих синдромів обрав для себе стокгольмський. 28 років будь-яке навернення до українських цінностей спочатку присікалося, потім висміювалося, а потім таврувалося.

28 років – це вже друге покоління, а це означає, що в Україні підростає нова генерація новітнього “совка”, оснащеного сучасними гаджетами, в якому лунає рускій реп, “Россия24”, “Новая волна” в Сочи, “Жара” в Баку, ювілейний концерт Надєжди Кадишевої. 28 років – це час, за який перебування в орбіті “русского мира” стало не лише нормою, але й духовною потребою. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською. 28 років вони терпіли забавляння в українську Україну, а тепер, коли вона їм поперек горла стала, вони просто хочуть бути собою.

Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Дон закоханий у свого кривдника. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч звитяжців. Не ліпиться Сян і Дон докупи. Ніякі не брати, а так… вимушені співмешканці однієї комунальної квартири, яка дісталася у спадок від дяді Сталіна. 28 років Сян мріяв про Європу, а Дон тим часом укріплював свій євразійський ретро-світогляд. Плебеї радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Побєди, який їм “порохом пропах”.

Вас макнули по повній програмі. Вас із головою накрили зеленим рядном і наказали тихенько дихати в тряпочку. Вас прирекли на Медведчука. Країну, за яку ви й ваші діди проливали кров, отак легко, під спалахи їхніх весільних фотографів-мажоритарників, віддали в одні руки, в необмежену владу коміка, для якого Томос – це термос, а Україна – проститутка з німецького порно.

Ostap Drozdov

Поделиться:
Загрузка...