План Путіна і план України

Не встигли учасники контактної групи в Мінську домовитися про «великоднє» перемир’я, як з’явилися перші ж повідомлення про його порушення так званими «бойовиками».

Власне, нічого іншого і чекати не доводилося. Росія не зацікавлена в перемир’я на Донбасі. Постійні обстріли і загибель українських військових і мирних жителів – важлива частина путінського плану дестабілізації України.

Коли ми говоримо, що Росія взяла курс на фактичну відмову від виконання Мінських угод і перетворення Донбасу в таке собі «нове Придністров’я», ми не повинні розраховувати, що на Донбасі все буде, як у Придністров’ї. Тобто самопроголошені «республіки», які будуть заявляти про свій суверенітет, отримувати гроші з Росії та обробляти місцеве населення в дусі вірності «народу Донбасу». А в іншому буде звичайне мирне життя, про конфлікт нагадуватимуть хіба що переходи через лінію розмежування і необхідність пред’являти паспорт під час поїздок із Краматорська в Донецьк.

Так ось, все це може і бути. Але при цьому – і це головна відмінність від Придністров’я – на лінії розмежування будуть продовжувати стріляти. Весь час, допоки окуповані території перебуватимуть під контролем Кремля. Приводи для обстрілу будуть найрізноманітніші – «відповідь» на обстріли української армії, заклики до «відновлення територіальної цілісності ДНР», боротьба з «диверсантами» з України. Але найчастіше будуть обстрілювати просто без жодного приводу – для того, щоб гинули люди.

Мало хто зараз пам’ятає, що уряд у Тбілісі пішов на операцію в Південній Осетії тільки після систематичних обстрілів території з боку Цхінвалі. На лінії розмежування між Грузією і Південною Осетії такого миру, як між Молдовою і Придністров’ям не було практично ніколи. Обстріли грузинської території всі роки до нападу Росії на Грузію використовувалися Москвою для дестабілізації ситуації в сусідній країні, для того, щоб представити її керівництво безпорадним і нерішучим. Керівництво Грузії весь час стояло перед вибором – домовленості на умовах Москви або війна. Зрештою, в Тбілісі вибрали війну. І програли.

Мудрість держави, яка хоче здобути перемогу над більш сильним противником – в тому, щоб не робити такого вибору. Україні не потрібна велика війна. Але і на умови Росії, які, по суті, мають на меті перетворення України на сателіта Кремля, в Києві піти не можуть. Тоді що ж робити?

Ослаблення Росії змусить її залишити Донбас

Домагатися ослаблення Росії. Адже міжнародна ситуація та економічне становище самої Росії цьому сприяють. Коли в Москві будуть зайняті внутрішніми проблемами, про експансію доведеться забути. Росія тоді піде з Донбасу сама – разом із бойовиками і ракетними установками.

Так, це вимагає часу. Так, Росію не так просто буде вигнати з Криму, як з Донбасу. Так, весь цей час – до відходу Росії і її найманців – триватимуть обстріли і гинутимуть люди. Так, весь цей час ми нікуди не дінемося від контрабанди і диверсій – на війні як на війні. Так, весь цей час українську владу – в тому числі і за допомогою російських і проросійських пропагандистів і політиків – будуть звинувачувати або в «нерішучості», або в «нездатності до діалогу». Так, у багатьох політичних сил буде спокуса брехати громадянам та переконувати, що проблему можна вирішити і обстріли припинити. Одні будуть запевняти, що Донбас можна звільнити за одну добу, інші – що потрібно просто поїхати в Москву і домовитися з Путіним.

Все це буде зухвалою брехнею, але за такі обіцянки буде голосувати велика кількість українців. За допомогою цієї брехні в Україні будуть приходити до влади. Через нездатність виконати брехливі обіцянки в Україні будуть втрачати владу. Так може тривати роками.

Але якщо українці хочуть не заспокоїти себе брехнею, а перемогти у війні, вони повинні набратися мудрості і терпіння.

Віталій Портников