Дякую Петру Порошенку за те, що дав можливість геть різним людям показати, як воно може працювати — з мовними квотами на радіо, з крутою взувачкою для армії, з ракетами Нептун, з рекордом українського книгодрукування за всю його 500-літню історію, з безвізом і томосом, з наповненням бюджету з профіцитом і захистом банків від краху — тощо тощо тощо.
Так легко було про всі його здобутки казати — то люди самі зробили. Треба був цей програш, щоб хоча б до тих, хто здатен думати дійшло — а що ж це в людей більше нічого не виходить? Де книжки? Де безвіз?
Виявляється, людям потрібні відповідні умови, щоб щось зробити, і саме вони — зона відповідальності президента.
Тож дякую за ці можливості і за те, що комусь дав провести чесні пітчинги в кіно, комусь — проводити чесні тендери на сайті і чесні голосування в інтернеті при виборах наглядових рад тощо.
Зараз майже все це вже зруйновано, року з самими зрадами, без перемог вистачило, щось вціліло хіба випадково. Але ми пам’ятаємо, як це було і що треба робити, щоб швидко все повернути у нормальний стан — роби раз, роби два, роби три.
Сподіваюсь, Боженька завершить свою педагогіку і таку можливість українцям ще наласть.
І Порошенко і тут вже став символом того, що повернути все взад цілком можливо, не усамітнився на дачі з вуликами. Тож дякую йому ще й за цю надію.
Многая літа. Перемоги ЄС на місцевих виборах, щоб з неї почалося повернення здорового глузду.
Слава Україні!
Чогось спало на думку — одне, потім друге…
…Коли мене зрідка питають, «що дав Україні Порошенко» (сьогоднішні мої співвітчизники в переважній більшості складаються з людей, які вважають, що хтось їм щось винен — і мусить весь час давати, до того ж задурно),— так от, для мене особисто серед найвагоміших здобутків 2014—2019 років:
(1) диво Майдану,
(2) подвиг добробатів,
(3) зупинка російсько-фашистських загарбників,
(4) відродження армії,
(5) створення міжнародної проукраїнської коаліції (попри велику нехіть наскрізь корумпованої та/або заляканої Москвою світової спільноти),
(6) велику фінансову і відчутну збройну допомогу нашій боротьбі з російськими бузувірами,
(7) безвіз,
(8) томос,
(9) дивовижне — попри війну і неподолану корупцію (а як її подолати, коли я ще не бачив жодного НЕ-корупціонера,— і то я кажу не про держбюрократів, а про нас з вами),— поліпшення попри все це інвестиційного клімату (відкриття 200 заводів з іноземним капіталом),—
— так от, для мене особисто неймовірним щастям (якщо про щастя можна так сказати) стали заборона (де факто) компартії і порівняння (де юре) комунізму до нацизму.
Хоча я б їх на один щабель не ставив, бо певен: якби могли подати свій голос усі, забиті і закатовані комуністами, то тих, кого замордували нацисти, було б ледве чути: «Чорна книга комунізму» наводить — доведене — число жертв комунізму: 97 мільйонів; гадаю — насправді кількість забитих, закатованих комуністами суттєво більша за 100 млн. Що ж до жертв нацизму, то давайте подивимось.
Кількість загиблих під час SWW складає 60 млн. загалом по всьому світі — військових і цивільних. Відкинемо загиблих на азійському театрі, відкинемо забитих Червоною армією під час «визволення» цивільних поляків, німців, угорців, румун тощо, а також знищених комуністичними партизанами мирних білорусів і українців,— і вийде в нас на рахунку німців щонайбільше мільйонів 15: 6 млн. євреїв, до 4 млн. українців, 2 млн. білорусів, а також ну нехай 2 млн. інших європейців — всемеро менше, ніж комуністи знищили з 1917 року до сьогодні. Чому я кажу до сьогодні? Бо нацизм проіснував лише у Німеччині і лише 12 років. А комунізм розповсюдився на усі континенти за винятком хіба що Австралії — і в КНДР і на Кубі вбиває людей і сьогодні. І ніколи не припинить.
Спитаєте: а до чого тут Порошенко? До того, що міжнародну коаліцію «пробив» він сам-один. До того, що безвіз (під час війни!) і томос пробив він сам. До того, що це він наполіг, щоб комуністів зрівняли з нацистами (чому я проти цього, я вже написав, але з чогось же треба починати).
До того, що я ніколи не пробачу йому двох головних помилок.
Помилка перша. Він не став купляти (а міг би) українські медіа — щоб рекламувати себе і свої справи. Він залишив їх у руках проросійських ворогів України, які створили з нього образ найбільшого злодія в Україні, якій начебто усіх нас обікрав.
Помилка друга. Порошенко як президент зробив усе можливе і неможливе, щоб ми — ті, хто мешкає за 100 і більше км від лінії фронту, війни не відчули. І МИ ЇЇ НЕ ВІДЧУЛИ! А от якби хоча б якось відчули — якби до наших квартир вселили біженців, якби з кожного щомісяця брали б хоча б чверть його зарплатні чи пенсії на війну тощо,— тоді, ми, може, бодай щось як не зрозуміли, то хоча б відчули…
Як то кажуть російські злочинці? «Нє хатєлі па плахому? Па харошему будєт хуже».
І так воно і буде. І так нам і треба.