Треба розуміти важливу річ: орки розраховували на новогодній штурм Грозного. Весь їхні план будувався навколо ставки на блискавичний кидок, бліцкріг, ривок маси військ крізь бойові порядки ворога.
.
Це на думку орко-командування ламає волю сторони, що захищається, примушує її до лихорадкових рухів, масової здачі в полон, паралізує осмислений спротив, після чого ворога можна брати малими силами.
Вони дійсно планували захопити міста силами спецназу і вбити Зеленського, після чого за їхнім задумом наша оборона розпалася б на частини. Іншого вони не уміють з часів штурму палацу Аміна.
Але цього… не відбулося.
В перші ж три дні стало ясно, що спротив зломити не вдалося, навпаки попереду замаячила війна на виснаження ресурсів, до якої рашка підійшла в повній ізоляції і зраджена союзниками.
Все, що здійснює орко-командування після третьої доби війни, — пошук шляхів порятунку із поразки.
Гра коштувала свічок лише в разі захоплення всієї України або хоча б її ключової частини. Все, що менше, — поразка. Рівень отриманих санкцій, падіння економіки, а на черзі вже оголошене, як факт, нафтове і газове ембарго УЖЕ неспівмірно перевищує всі здобутки.
Але зараз питання — поразка для кого?
Поразка для Росії точно. Для її економіки, суспільства, історичних перспектив цього штучного утворення.
А от для Путіна — поки ні. Він своїх ідіотів зайняв справою і на якийсь час забезпечив собі продовження влади. Ця влада під ним почала хитатися вже в січні 2022 року, оскільки наїзд на НАТО НАТО не вразив і логічним стало питання: ну і що тепер? Зіллятися з погроз — втрата обличчя перед своїми, а за фуфел старого пердуна, що вважав себе Акеллою, свої могли підняти на ножі. В цій вилці Путін обрав із поганих шляхів гірший, той який рятував його, але занапастив Росію.
А от намір російських генералів воювати взагалі викликає сумнів. Всі ці негідники росли по службі, лизали сраку начальству, принижувалися, відстігали долю нагору і купляли посади не для того, щоб бути знищеними Байрактаром через те, що тувинський оленевод вкрав на засобах захищеного зв’язку. Всі вони бажали одного дня мати хлібну посаду, дачу і мільйони в банку на злитому бензині, розпроданих запчастинах і обкрадених солдатах. Ризикувати своїми життями, піднімаючи обкрадених ними ж солдатів в атаку, і бути упольованим українськими ССО, навряд входило в плани цієї публіки.
До того ж не можуть не подіяти такі втрати серед вищого командного складу. Одна справа, коли гине сотня і навіть тисяча ското-солдат, похоронки на яких отим мамашкам-фьоклам ти скидаєш в вотсапі, і зовсім інша, коли гинуть із твого кола. Все це діє дуже витвережуючи.
ГБшник їх втягнув в свій злочин, замазав кров’ю, чого вони абсолютно не планували.
До того ж професіонали, які серед тої публіки звісно є, прекрасно розуміють безперспективність повномасштабної воєнної кампанії, коли ти відстала бензоколонка, коли ти і так ведеш війну на віддаленому ТВД в Сирії, а також маєш тліючий конфлікт на Кавказі, двох заклятих сусідів на Сході. Супротивник твій не з лякливих, мотивований, битий, за якого дають двох небитих, і, що дуже важливо, за спиною має надпотужних друзів.
Виграти в цих умовах неможливо.
Через місяць після початку війни ми бачимо, що війська противника на деяких ділянках здаються в полон вже десятками. Те, що заходило у вигляді армії, всього за місяць майже скрізь за виключенням свіжих частин, перетворилося на банди мародерів, гвалтівників, вбивць, які часто тікають при першій же зустрічі з мотивованим супротивником. Майже скрізь російські війська відмовляються наступати без присутності вищих офіцерів в бойових порядках.
Відмова виконувати наказ це явна ознака розпаду управління. Генерали хоч-не-хоч змушені шукати відповідь на таку проблему. Доказом цьому наказ в.о. МО РФ Булгакова забезпечити агітматеріали про «катування в українському полоні».
Якщо в нас головним гаслом вже стала навіть не «Слава Україні!» — її ми отримали на весь світ вповні, а «Смерть ворогам!», то у війську ворога на перший план міцно виходить: «я на ето нє подпісивался».
І ось тут ми бачимо об’явлену відмову від початкових цілей операції. Фактично начальник Оперативного управління генерал Рудський оголосив, що оте все амбітне оголошене Путіним в перший день, тепер не актуальне, а армія РФ концентрується проміжних, значно скромніших цілях — локальному наступі на Донбасі. А «денацифікація», «демілітаризація» не то досягнута, не то і не планувалася, і давайте про неї не згадувати.
Особа глашатая сама по собі вже викликає велике питання про рівень прийняття цього рішення і взагалі про поточний рівень прийняття рішень в рашці.
Не в повноваженнях начальника оперативного управління змінювати цілі війни. Цілі війни оголошував особисто Путін. Йому і оголошувати про їх зміну. Путін оголошував про ввід військ в Сирію. А коли арабські країни висунули ультиматум забратися і провели навчання 500-тисячного угрупування, саме Путін оголосив, що целі достігнути і дав наказ на вивід. А Шойга стояв поруч і кивав.
Генерал оперативного управління це навіть не начальник Генерального штабу. Це лише керівник одного з управлінь в штабі. Важливого, але навіть не головного.
Посадовий рівень цього злочинця можна скласти хоча б по тому, з ким поруч він сидів під час оголошення проміжних результатів 30 днів війни і зміни цілей операції. Зліва сидів генерал Конашенков — це фактично керівник пресс-служби, говоряча голова, і він взагалі сидів посередині, як головний. А другий — генерал Мізінцев — керівник цього пафосного центру управління з кінотеатром і шлюхами, фактично просто начальник командного пункту, завдання якого забезпечувати місце роботи для інших.
Це не його рівень.
Тож тут явно щось дивне.
Головним управлінням в ГШ ЗС РФ після Криму Путін зробив розвідку — ГРУ. Це було доволі дебільне рішення, але, очевидно, цій нікчемі, яка мніт себе Сталіним, воно видавалося глибоким і стратегічним, таким, що відображало характер дій ЗС РФ. Адже саме розвідувальні служби фактично забезпечили успіх захоплення Криму, а тому він вважав логічним виділити Головне розвідувальне управління на фоні інших і зробити його просто «Головним управлінням» ГШ.
Але з точки зору управління рішення заточити армію під розвідку — тупість. Не можуть вуха і очі планувати операції і керувати тілом. Розвідка збирає інформацію для мозку армії, а не підміняє собою планувальний відділ.
Все це привело до заточеності дій армії під дії спецназу ГРУ, і штучну заточенність всього планування під дії спецназу. Це якийсь винахід рашистів, який ще будуть розбирати.
Але саме це явно привело російську армію і всю Росію в поразку.
А зараз, очевидно, мозок був змушений увімкнутися. Це логічно, коли тіло почало сигналізувати про біль і отримані травми. Тому саме оперативний відділ ГШ ЗС РФ ожив і заявив про себе. Саме планувальному відділу і планувати, як вибратися з прірви.
Я не дарма виказав сумнів про його рівень повноважень.
Все це може свідчити про розпад управління і жорсткий роздрай на горі. Путін і його шістки типу лаврова продовжують повторювати про незмінність планів, але шістки видресирувані кивати за начальством. На рівні ж генералів вже прийшло усвідомлення неможливості досягти поставлених цілей, принаймні в найближчий час.
Якщо це не свідоме введення в оману, це говорить про розкол всередині ворога.
Путін продовжує з бункера стояти на своєму і вимагати «всєх денацифіціровать», а генерали, які змушені це якось забезпечувати без оголошення повної мобілізації, коли Герасім з лобом шарікова і неслуживий оленевод Шойгу десь поховалися, вимушені щось вигадувати. І Рудський, манкурт з Миколаєва, в компанії прес-офіцера і якогось коменданта оголошують, що мета тепер скукожилася до взагалі непристойного на фоні збитків, які понесла Росія, і які ще понесе.
Апетити армії РФ тепер знижені до рівня оцінюваних її командуванням спроможностей. Курс береться на локальну перемогу будь-якою ціною — захоплення Маріуполя не рахуючись з втратами, в разі якщо вдастся — розгром сил ОС, якщо не вдастся, все одно оголошення своєї перемоги, що цілі виконані, коридор в Крим прорубаний, вода запущена, Донбас защіщон. Далі нав’язування Зеленському результатів і сподіватися, що Україна після отриманої поразки розвалиться зсередини.
В цьому сценарії Зеленський дійсно закінчується, як політик, а цілком можливо, і як наш сучасник. Це теж буде подано всередині мордора, як підтвердження їхньої перемоги. Мордор же натомість вигрібає всі вбивчі наслідки від провалу авантюри, намагається порішать їх з США і Великобританією, тим часом готується нанести новий остаточний удар. Але робить це вже з позицій попущеного Бантустану регіонального рівня, який втратив свій статус світового гравця, коли отримав по щам від якоїсь України.
Україна ж, звісно, не розвалиться. Ми отримуємо допінг у вигляді відстояної незалежності і біль за втраченими територіями, який на роки забезпечить нам мотивацію взяти реванш. До влади на довгі роки прийдуть політичні сили — вихідці з Сил Спротиву. В кінці доволі світлі перспективи стати реальною силою на континенті.
Якщо ж вся ця «зміна цілей» лише маневр з метою приспати нашу пильність, тоді усвідомлення поразки до них ще не прийшло, а воля Путіна достатня примушувати виконавців покірно йти до прірви. Я вважаю це менш ймовірним. Але ми, і головне наша розвідка, побачимо відповідь на це питання дуже скоро.
Єдина можливість для Зеленського відпетляти від відповідальності це повна перемога України. В будь-якому разі нам зараз абсолютно не потрібні ніякі компроміси і навіть ніякі переговори. Нам потрібно нарощувати поставки військової допомоги Заходу, дронів і інших озброєнь, вганяти папуасів в благоговійний трепет перед зброєю білих бван, перелаштовувати економіку, суспільство, логістику, воєнну промисловість на довгий забіг, концентрувати волю на процесі, а не результаті, розгортати партизанський рух на окупованих територіях, налагоджувати поставки йому озброєнь, продовжувати наносити локальні поразки армії ворога. І демонструвати свою рішучість. Далі закріплювати серед ворога думку, що нас не перемогти. І Путін в якийсь момент серед свого оточення залишиться один. Козак його удавить, а Матвієнчиха буде тримати ноги. Навіть зустрічатися з ним не доведеться.
+1 отжатый рашистский танк в рядах ЗСУ: