І найогидніше: отакі коментатори «миротворці» чекають, коли ми — активні патріотичні громадяни («радикали», «людолови», «людожери», як вони нас називають) — всі підемо «на фронт» і «в окопи» (їм мало частини наших родин там, треба всі!), і всі там і залишимося.
Щоб у них, нарешті, зʼявився шанс «поговоріть» і «жить дружно, как раньше» — а в якій країні, під яким прапором, з якою мовою, з якою вірою, та з чиєю армією — какая разніца?
— Що означає «заочно вступити в тероборону»? — питає Дудь у Потапа.
— Це такий був час, коли всі записувалися в тероборону, записався Ломачєнко, записався Усік, записувалися бізнесмени, Буткєвіч, і я записався. Величезні черги на запис, тому я попросив зайняти мені місце в черзі, і записався. Це був час, коли роздавалася зброя, патрулювалися вулиці і робилися фотографії у військовій формі.
Потап дав тригодинне (!) інтервʼю Дудю, з якого мені цікаво було послухати одну частину: про Потапа і тероборону. Власне, вище — питання Дудя і відповідь Потапа (з поваги до своїх читачів переклала українською).
Звісно, будь-яка притомна людина, яка має навіть базові поняття про тероборону і те, що відбувалося під час повномасштабного вторгнення, зрозуміє, що Потап цинічно бреше. Особливо з огляду на те, що всі українці чудово знають, де перебував і що робив Потап. Сцикливе чмо сиділо за кордоном і записувало звернення до росіян, мабуть, як завжди — без штанів. А тепер він розказує, що приїхав до Києва влітку 2022 (!) і патрулював вулиці!
На кого розрахована ця огидна маячня?
Мабуть, на росіян, які ще дивляться Дудя, і на українців, переважно за кордоном, які поняття зеленого не мають ні про тероборону, ні про вторгнення, ні про те, що Потап — це кринж, несмак і дніще тієї частини українського шоубізу, яка все життя орієнтувалася на Москву, залишаючись для неї меншовартісними малоросами.
Потап — це такий самий меншовартісний «продукт», як і 95 Квартал та всі його низькопробні проєкти. Недарма Зеленський у 2020 році дав Потапу звання «Заслуженого артиста України» — вони за ментальністю як брати-близнюки.
І можна було б, звісно, не писати про це інтервʼю і не тягнути це лайно до інформаційного простору, але чітко бачу ознаки нової «спецоперації» з «примирення», до якої долучили ось таких чортів як Потап. У мене немає сумнівів, що такі, як Потап, є обслугою ОП (у своїй ніші, так би мовити), і що це (тригодинне!) інтервʼю відбулося не просто так. Бо навіть коли Потап розповідає про Росію як агресора тощо, головний наратив, який він проштовхує — це той самий «справедливий мир» — неконкретне і невдале, як на мене, формулювання, придумане мамкіними комунікаційниками Зеленського.
Це відкат до 2019 року, як я вже писала. Це нове «надо поговоріть» з росіянами, і обовʼязково — на русском язикє.
Нове «посмотрєть в глаза», нове «закінчити війну в своїх головах». Нова «какая разніца» — аби більше не стріляли.
А ще мене дуже хвилює питання: скільки ще отаких мудаків захочуть «підмазатися» під український народний супротив, розповідаючи байки про тероборону тощо? І скільки людей справді в це віритимуть?
Бо, на відміну від голосів меншовартісних сцикливих малоросів, манкуртів, зрадників і русофілів, які знову повилазили з усіх шпарин, готуючи «народні маси» до «примирення», голоси українських героїв звучать все рідше і все тихіше.