Таке інтерв’ю на 10-ту річницю Революціі Гідності добре показує, що наш верховний нічого так і не зрозумів. Ні про цінності, ні про свій народ, ні про те, чому військо твій надійний гарант фізичного існування. Це вирок. Йому. Не нам.
Чудові тексти пише якийсь автор сьогоднішньому українському президенту.
Правильні.
Правильні з точки зору емоцій, фактів. Але неправильні з точки зору обраної аудиторії. Бо електорат сьогоднішнього президента обирав його не через бажання інтегруватися в ЄС. І не через бажання боротися за нашу незалежність. І точно не через бажання протистояти Росії, як агресору. Пам’ятаємо інші сподівання:
— закінчити війну (наче це ми її починали);
— домовитись посередині;
— зупинити болючі для населення реформи (бо звикли й так);
— не заважати вести бізнес з росіянами…
— поржати, в кінці кінців.
Доречі, по першому пункту, ЯКУ війну закінчити, якщо вона для більшості почалася лише 24 лютого 2022 року? Невже вона, війна, почалась раніше? Яка несподіванка.
Так ось, аудиторія, яка зрозуміє такі правильні тексти про честь і гідність — вона інша. Але ця інша аудиторія слухає та не вірить оратору. Бо в цієї аудиторії непогана пам’ять.
«… Великий відрізок шляху, який МИ вже подолали…»
«… Все це МИ робимо попри війну…»
«… Знаємо і пам’ятаємо… як важливо боротись… барикади Майдану змінюються на окопи Донбасу…»
Хто такі МИ, пане Зеленський?
Без того, хто це написав, ви точно не дізналися би, що площа позаду вас колись з Європейської була переіменована на Царську, а згодом в площу 3-го інтернаціоналу, у площу Сталіна і в площу Ленінського комсомолу. Ви про це говорите, стоячи на розчищеній від людей вулиці, гарно завчивши те, що вам написали. І ми, НЕ ваша уадиторія, болюче згадуємо події тих років, кінця 2013-початку 2014-го. Згадуємо і Майдан, і вас особисто, пане Зеленський, і ваше відношення до Майдану як до явища.
Ваше звернення до вашого електорату треба переписати. Більш зрозумілою мовою для уклоністів та байдужих.
Я назавжди запам’ятаю коментар одного з військових, який на війні зі справжнього її початку — з 2014-го року:
«Я був на Майдані. Бо вважав це своїм обов’язком. І якщо стане питання боротись знову, надалі, — я піду. Піду на Майдан. Як пішов на війну.»
Так мислять люди, справжні патріоти, для яких згадана вами фраза не теоретична, не для пафосу, а має вкрай практичне значення, бо вони в цих подіях брали особисту участь: «барикади Майдану змінилися на окопи Донбасу».
Ось тільки ви НІКОЛИ таких людей не зрозумієте.
Ніколи.
Ніколи, чорт забирай.
Вічна пам’ять всім нашим героям.