NYT: Володимир Путін – найнебезпечніший дурень у світі

Останнім часом я мало писав про війну в Україні, тому що стратегічно мало що змінилося з перших кількох місяців цього конфлікту, три головні факти в основному керували всім і досі керують.

Про це пише Томас Л. Фрідман, NYT

Факт № 1: як я писав на початку, коли починається війна такого масштабу, ключове запитання, яке ви ставите собі як оглядач із закордонних справ, дуже просте: де я маю бути? Мені бути в Києві, на Донбасі, в Криму, Москві, Варшаві, Берліні, Брюсселі чи Вашингтоні?

І від початку цієї війни було лише одне місце, щоб зрозуміти її час і напрямок — і це в голові Володимира Путіна. На жаль, Путін не дає візи до свого мозку.

Це справжня проблема, тому що ця війна виникла виключно звідти — як ми тепер знаємо, майже без участі його кабінету чи військових командувань — і, звичайно, без масового спонукання російського народу. Тож Росія буде зупинена в Україні, виграє вона чи програє, лише тоді, коли Путін вирішить зупинитися.

Що веде до факту № 2: у Путіна ніколи не було плану Б. Тепер очевидно, що він думав, що він збирався вальсувати до Києва, захопити його за тиждень, поставити лакея президентом, засунути Україну в кишеню і припинити будь-яку подальшу культурну експансію Європейського Союзу, НАТО чи Заходу на Росію. Тоді він кинув би свою тінь на всю Європу.

Це призводить до факту № 3: Путін поставив себе в ситуацію, коли він не може виграти, не може програти і не може зупинитися. Він більше не може захопити контроль над усією Україною. Але в той же час він не може дозволити собі зазнати поразки, після всіх російських життів і скарбів, які він витратив. Тому він не може зупинитися.

Інакше кажучи, оскільки у Путіна ніколи не було плану Б, він за замовчуванням прийняв ракетний обстріл українських міст і цивільної інфраструктури — жорстоку війну на виснаження — з надією, що це якимось чином зможе випити достатньо крові з українців і прищепити достатньо виснаження західних союзників Києва, щоб вони віддали йому досить великий шматок російськомовної східної України, яку він міг продати російському народу як велику перемогу.

План Б Путіна полягає в тому, щоб замаскувати, що план А Путіна провалився. Якби ця військова операція мала чесну назву, вона б називалася «Операція по порятунку обличчя Путіна».

Це робить цю війну однією з найхворіших, найбезглуздіших війн сучасності — лідер руйнує цивільну інфраструктуру іншої країни, поки це не дасть йому достатньо прикриття, щоб приховати той факт, що він був величезним дурнем.

Ви можете бачити з промови Путіна на День Перемоги у Москві у вівторок, що він зараз хапається за будь-яке обґрунтування, щоб виправдати війну, яку він розпочав своєю особистою фантазією про те, що Україна є не справжньою країною, а частиною Росії. Він заявив, що його вторгнення було спровоковано західними «глобалістами та елітами», які «говорять про свою винятковість, розбивають людей і розколюють суспільство, провокують криваві конфлікти і потрясіння, сіють ненависть, русофобію, агресивний націоналізм і руйнують традиційні сімейні цінності, які роблять людину особистістю».

Ого. Путін вдерся в Україну, щоб зберегти російські сімейні цінності. Хто б знав? Це лідер, який намагається пояснити своєму народу, чому він почав війну зі слабшим сусідом, який, за його словами, не є справжньою країною.

Ви можете запитати, чому такий диктатор, як Путін, вважає, що йому потрібне виправданя? Хіба він не може змусити своїх людей вірити у все, що він хоче?

Я так не думаю. Якщо подивитися на його поведінку, то складається враження, що Путіна сьогодні дуже лякають два предмети: арифметика та історія Росії.

Щоб зрозуміти, чому ці теми лякають його, вам потрібно спочатку розглянути атмосферу, яка його огортає — щось акуратно вловлене, як це трапляється, у тексті пісні «Everybody Talks» однієї з моїх улюблених рок-груп, Neon Trees. Ключовий рефрен:

Гей, дівчинко, ти не будеш дивитися в мій бік?

Я можу бути твоєю новою залежністю.

Гей, крихітко, що ти маєш сказати?

Усе, що ти мені даєш, це вигадка.

Мені шкода, я лох, і це відбувається постійно.

Я зрозумів, що всі говорять.

Всі говорять, всі говорять.

Все почалося з шепоту.

Один із найбільших уроків, які я засвоїв як журналіст із закордонних справ, репортажів про автократичні країни, полягає в тому, що незалежно від того, наскільки жорстко контролюється країна, яким би жорстоким і залізним не був її диктатор, УСІ ГОВОРЯТЬ.

Вони знають, хто краде, хто обманює, хто бреше, хто з ким крутить. Він починається з шепоту і часто залишається на місці, але говорять усі.

Путін теж це явно знає. Він знає, що навіть якщо він отримає ще кілька кілометрів східної України та утримає Крим, щойно він зупинить цю війну, його люди всі виконають жорстоку арифметику за його планом Б — починаючи з віднімання.

Минулого тижня Білий дім повідомив, що приблизно 100 000 російських бійців були вбиті або поранені в Україні лише за останні п’ять місяців і приблизно 200 000 убиті або поранені з того часу, як Путін розпочав цю війну в лютому 2022 року.

Це велика кількість жертв — навіть у великій країні — і ви можете бачити, що Путін стурбований тим, що його люди говорять про це, тому що, окрім криміналізації будь-якої форми інакомислення, у квітні він поспішно ухвалив новий закон, що посилює наслідки ухилення від повісток на військову службу. Тепер кожен, хто не з’явиться, зіткнеться з обмеженнями на банківську діяльність, продаж майна та навіть отримання водійських прав.

Путін не пішов би на таке, якби не боявся, що, незважаючи на всі його зусилля, всі шепочуться про те, як погано йде війна і як не служити там.

Прочитайте останнє есе у The Washington Post Леона Арона, історика путінської Росії та науковця з American Enterprise Institute, про березневий візит Путіна до окупованого Росією українського міста Маріуполь.

«Через два дні після того, як Міжнародний кримінальний суд висунув Путіну звинувачення у військових злочинах і видав ордер на його арешт, — написав Арон, — президент Росії приїхав до Маріуполя на кілька годин. Його зняли, як він зупиняється біля «Невського мікрорайону», оглядає нову квартиру і кілька хвилин слухає неймовірно вдячних мешканців. Коли він йшов, на відео чути ледь чутний голос, який здалеку кричить: «Ето всьо нєправда!» — «Це все брехня!»

Арон сказав мені, що пізніше російські ЗМІ видалили «Це все брехня» з аудіо, але той факт, що це було залишено там, міг бути підривною дією з боку когось із офіційної ієрархії російських ЗМІ. Всі говорять.

Це призводить до іншої речі, яку Путін знає: «Боги російської історії надзвичайно невблаганні до військової поразки», — сказав Арон. У сучасну епоху, «коли російський лідер закінчує війну явною поразкою — або без перемоги — зазвичай відбувається зміна режиму. Ми бачили це після першої Кримської війни, після російсько-японської війни, після невдач Росії в Першій світовій війні, після відступу Хрущова з Куби в 1962 році та після афганського болота Брежнєва та компанії, яке прискорило революцію перебудови та гласності Горбачова. Російський народ, при всьому своєму знаменитому терпінні, пробачить багато чого, але не військову поразку».

Саме з цих причин Арон, який щойно закінчив книгу про путінську Росію, стверджує, що цей український конфлікт далекий від завершення і може стати набагато гіршим, перш ніж завершиться.

«Тепер у Путіна є два способи покласти край цій війні, яку він не може виграти і від якої не може піти», — сказав Арон. «По-перше, це продовжувати, поки Україна не буде знекровлена і/або на Заході не почнеться втома від України».

А інший, стверджував він, «полягає в тому, щоб якимось чином примусити нас до прямої конфронтації зі США — підвести нас до прірви повного стратегічного ядерного обміну — а потім відступити і запропонувати наляканому Заходу загальне врегулювання, яке б включало роззброєння і нейтралітет України та утримання ним Криму та Донбасу».

Неможливо зазирнути в голову Путіна і передбачити його наступний крок, але мене це хвилює. Оскільки з дій Путіна ми знаємо, що він знає, що його план А провалився. І тепер він зробить усе, щоб розробити план Б, щоб виправдати жахливі втрати, які він накопичив в ім’я країни, де всі говорять і де переможені лідери не йдуть у відставку мирно.

Томас Л. Фрідман 

Переклад: Цензор. НЕТ