Питання переходу на Повітряних Сил України на новий літак — одне з найголовніших, бо це одна з небагатьох можливостей ліквідації кількісної, а насправді й якісної переваги рашистів у небі.
Справа в тому, що РФ станом на 2021 рік мала (за Military Balance) понад 1000 ударних літаків, переважна більшість яких належать до модернізованих машин нового виробництва. І те, що ворог не зміг реалізувати перевагу у небі — результат виключної мужності та професійності Збройних Сил України.
І питання який саме винищувач 4+ покоління є найкращим вибором для України — більш ніж дискусійне та спирається на цілий ряд абсолютно діаметральних висловлювань різного ступеня компетентності. Це питання поставили Олександру Лосю, екс-керівнику ДП «Антонов», доктору технічних наук, а нині — капітану Збройних Сил України.
За його словами, в першу чергу необхідно розуміти, що Україна зараз у небі протистоїть противнику, який має, як кількісну, так і якісну перевагу. Основними винищувачами РФ є Су-30 та Су-35, які хоча і є модернізованими Су-27, але мають доволі потужне радіолокаційне оснащення та далекобійні ракети «повітря-повітря» Р-77. Тобто виходити треба з реального розуміння загрози, без жодного «шапкозакидання».
При цьому необхідно розділяти дві окремі потреби — поточну короткострокову та довгострокову. І, як підкреслив Олександр Лось, їх треба вирішувати без зв’язки одна з одною: спочатку — короткострокову задачу, а вже після перемоги вирішувати довгострокову. І це можуть бути різні машини. А зараз головний фактор — це доступність, тобто можливість країни-союзника передати машини, що не створить для нього значного навантаження.
І в цій ситуації єдиний варіант — це саме F-15E та F-16 від США. І мова не повинна йти про найсучасніші версії машин — достатньо поточних масових F-15E та F-16С, які є у строю та у запасі повітряних сил США. Але вкрай важливо отримання саме цих двох типів машин. F-16 — для «рутинних задач», а F-15E — для «спеціальних».
«F-16 — це масовий літак, якщо порівнювати з сухопутними військами, то це «автомат Калашникова». F-15E — це важка снайперська гвинтівка для виконання спеціальних завдань, зокрема і по наземних цілях. Нам потрібно, умовно, декілька F-15E та «армада» F-16, які стануть основою Повітряних Сил України.
F-15E можливо підняти з західної частини України, дістатися навіть до найвіддаленіших куточків країни, відпрацювати та повернутися. І зробити це з великим арсеналом озброєння. Цього не може здійснити F-16, він може працювати на менших радіусах. До речі, на ще менших радіусах працює Gripen», — зазначив Олександр Лось.
Зазначимо, що реальний бойовий радіус залежить від бойового навантаження та профілю польоту і може вкрай сильно відрізнятись від «паперових» показників, які записані у публічних ТТХ. Водночас максимальна дальність польоту у Gripen на 1000 км менша ніж у F-16, що прямо впливає на бойовий радіус.
Водночас ставка одночасно на два типи літаків, на перший погляд, може створити більше складностей в обслуговуванні. Але справа в тому, що F-15E та F-16 — уніфіковані. F-16 взагалі створювався, як доповнення до F-15, вони уніфіковані за двигуном та системою управління озброєнням, тобто з точки зору логістики це не створить катастрофічних проблем, як і підготовка наземного персоналу. Відносно останнього, то Олександр Лось нагадав вкрай цікавий аспект.
«В Україні немає дефіциту техніків для обслуговування західних літаків. Вся цивільна авіація в Україні — це переважно західні Boeing та Airbus і українські фахівці мають ліцензії [ред. — тобто пройшли сертифікацію] на обслуговування цих машин, включно з «важким» обслуговуванням, не говорячи вже про відмінну технічну англійську. Ці люди в Україні є і мова йде не про десятки, а про сотні фахівців, які зараз у ЗСУ і часто служать за іншими військово-обліковими спеціальностями. Тобто це лише питання організації», — зазначив екс-керівник ДП «Антонов», який зараз проходить службу у званні капітана ЗСУ.
Таким чином, для вирішення негайної потреби, Україна має максимально активізувати процес отримання саме цієї пари винищувачів F-15E та F-16. І робити це навіть шляхом взяття машин у оренду на певний час. А вже після цього — вирішувати довгострокові задачі з іншими підходами. Ключовим з яких має бути участь України у виробництві.
Зазначимо, що підхід з розділенням задачі оновлення авіаційного парку на два окремих не пов’язаних один з одним процесів зараз вбачається найоптимальнішим вибором. Бо якщо намагатись обрати, тим паче один літак, який має одночасно мати цілий набір діаметрально протилежних рис, ні до чого це не призведе.
defence-ua.com