На прикладі виборців рідного міста Зеленського вчергове продемонстровано прагнення частини населення України до рідної ригівсько-малоросійської гавані.
Справа була ні в якій не «топ-корупції», «втомі від війни» і навіть не у вірі в «нові ліца» — люди щиро не розуміли навіщо та євроінтеграція, розбудова армії, розвиток мови та становлення церкви.
Тому з радістю вхопилися за хвилю пропаганди проти Порошенка, яку їм так грамотно та послужливо запропонували з Кремля, щоби виправдати їхню ненависть до «єуропейців» — і тепер голосують за своїх «ровних пацанів», нафталінових «хозяйствєнніков» і навіть за вбивць.
Це догодливо підхопила і наша зрадлива «еліта», для якої не існує держави, а виключно особиста вигода — як бачите, країну пограбовано в рекордні терміни.
«Чєрєз 5-10 лєт оні забудут кровь» (с)
І саме тому дуже невеликий відсоток народу турбує напруження відносин з Заходом, повернення люстрованих кадрів Януковича, вплив на державні інститути колективного Портнова, деградація армії, відверті переслідування військових та проукраїнських політиків, згортання підтримки культури тощо.
Найгірше, що цьому пропагандиському туману піддалися не тільки представники «одного народа», але і неймовірна кількість людей, які вважають себе патріотами та прихильникам європейського курсу — вони і досі за інерцією продовжують клясти «сектантів порохоботів» та «збитого льотчика», не помічаючи, що знову співпадають з риторикою медведчуківців та кремлівців.
Наразі нація на такому етапі становлення — вчергове втративши шанс на прорив та відкотивши державу на десяток років назад.
Питання «що робити» не має простої відповіді — єднатися навколо державницьких сил завжди давалося українцям непросто, а починати треба саме з цього, вкотре.