Московський похід Петра Сагайдачного

Ця подія була непопулярною темою у Російській імперії й замовчуваною за радянських часів. Сьогодні офіційна російська історія похід 400-річної давності висвітлює як зрадницький напад поляків та українців під орудою гетьмана. Зате «героїчну оборону» від противника, що кількісно переважав московитів, описано докладно. В Україні цю подію прибічники зближення з Росією розглядають як «трагічну сторінку в історії» наших народів. То ж хто кого «зрадив», і в чому тут «трагізм»?

Неординарний і знаковий похід 1618 року запорозьких козаків під проводом Петра Сагайдачного на Москву відбувався в рамках Польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства й царський престол для короля Владислава. Проблема лавірування між Османською імперією, Московським царством і Річчю Посполитою привела гетьмана до думки використати Московський похід для демонстрації сили козацтва й налагодження зв’язків із Москвою.

Історики зазначають, що Сагайдачний як досвідчений політик та військовий діяч постійно підтримував можливості здобути визнання для козаків і всієї Запорозької Січі. Тому, коли королевич Владислав розпочав чергову воєнну кампанію проти Московського царства, яка мала привести його на московський престол або принаймні дала б змогу захопити більшу частину царства й дістати стратегічну перевагу в колонізації перспективних територій і торгових шляхів, Сагайдачний виступив разом із ним. Умови, які висунув гетьман, давши згоду на участь у поході, були такими: розширення козацької території в Речі Посполитій, свобода православної віри в Україні, збільшення реєстрового козацького війська, визнання Річчю Посполитою адміністративної й судової автономії України.

Похід розпочався зі знищення міста Лівни. Козаки заволоділи ним 9 липня після короткого штурму, вбивши одного воєводу й полонивши другого під час вилазки. Наступним містом, яке взяв гетьман, був Єлець, досить потужна прикордонна фортеця. Сагайдачний залишив більшу частину свого війська неподалік у ліску, а з рештою підійшов до міста, спровокувавши московських воєвод на необачну вилазку. Оточених московитів було розбито вщент. Решта їх сховалася в острозі, який козаки штурмували цілу ніч і взяли з третьої спроби. Тут гетьман здобув чималі «упоминки», які везли московські посли ханові. Далі війська Сагайдачного й Дорошенка, діючи двома групами, спустошили Ярослав, Данков, Лебедянь, Скопин, Шацьк, Касимов, Романов.

Кілька днів у серпні козаки завзято штурмували Михайлов, проте, за московським літописом, місто вони так і не захопили. Та загалом кампанія розвивалась успішно для гетьмана й королевича: Сагайдачний позбавив московського царя можливості мати підкріплення з Рязанщини. Цар спробував зупинити козаків, спрямувавши проти них кількатисячне військо Пожарського. Однак воєвода раптово захворів, і командувати московськими ратними людьми довелося його заступникові Волконському, котрий спробував дати запорожцям бій на бродах через Оку. Сагайдачний атакував міцну фортецю Зарайськ, і передові загони козаків ледь не взяли її. Без сумніву, він продовжував би штурмувати Зарайськ, якби 3 вересня не отримав королівського листа з проханням негайно йти на Москву.

17 вересня 1618 року Сагайдачний перейшов Оку поблизу Коломни й підійшов упритул до Москви. Князь Волконський не зумів зупинити козаків після того, як поблизу Донського монастиря з’єдналися війська Сагайдачного й королевича Владислава, 1 жовтня почалася облога Москви. Цар устиг непогано підготуватися до оборони. Наприкінці жовтня вдарили сильні морози. І хоча гетьман, як зазначає М. Грушевський, стояв за продовження війни, Владислав завагався. Вони не мали достатньо сил, щоб узяти місто. До того ж при королевичі були комісари сейму, які наполягали негайно розпочати мирні переговори, сподіваючись, що московська влада в складних умовах стане поступливішою. І справді переговори швидко завершилися підписанням у грудні 1618 року вигідного для Польщі Деулінського перемир’я.

Основні перемоги Сагайдачного на морі

1605 рік — козаки Сагайдачного захопили Варну і спалили її вщент.

1608 рік — захопили Перекопську фортецю, також зруйнувавши її.

1609 рік, осінь — на 16 чайках увійшли в гирло Дунаю і напали на турецькі міста Ізмаїл, Кілію, Аккерман.

1615 рік — на 80 чайках підійшли до Константинополя й на очах турецького султана спалили гавані Мізевні та Архіоки. Турецький флот наздогнав козаків, але ті перемогли турків і захопили в полон їхнього адмірала. На той час у Московії про флот навіть не мріяли.

1616 рік — битва 2000 козаків на 40 чайках із турецьким флотом у Дніпровсько-Бузькому лимані. Перемога козаків і захоплення 15 галер. Після цього похід до Анатолійського узбережжя. Напали на Синоп, захопили фортецю, знищили турецький гарнізон і ескадру. Поруйнували Трапезунд.

1616 рік — захоплення Кафи (Феодосії), де був найбільший невільницький ринок, звільнення тисяч бранців. Знищення 14-тисячного гарнізону та великої ескадри.

1618 рік — козаки увійшли у Стамбул, убили шість тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста.

Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви, — смоленську, чернігівську й новгород-сіверську, усього 29 міст. Військо Сагайдачного повернулося в Україну через Болхов — Орел — Севськ.

Протягом трьох місяців козаки подолали більше як 1200 км. Поляки тоді ж без значного опору пройшли 250 км і не взяли жодної фортеці. Згідно з дослідженнями вітчизняного історика Олександра Гуржія, українські полки рухалися із середньою швидкістю 15–20 км на добу, у шість-вісім разів швидше, аніж поляки, та вдвічі-тричі швидше, аніж інші європейські військові підрозділи.

Що стосується Петра Сагайдачного, то він прожив іще три з половиною роки, здобув перемогу над турками під Хотином 1621 року, де зазнав важкого поранення. Свою майстерність політика гетьман демонстрував ще неодноразово. В останні роки життя він, усвідомлюючи турецько-татарську небезпеку і для Речі Посполитої, і для України, вів тонку дипломатичну гру: зберігав цілком лояльні відносини з королем у Варшаві, водночас послав представника до царя Михайла з пропозицією про службу йому. А тоді, восени 1618 року, Сагайдачний вписав у свою військову біографію ще одну яскраву сторінку…

Олександр ТЕРЕВЕРКО