Кандидат хотів би запросити для участі в «нормандському форматі» США і Велику Британію. Це гарна ідея, участь цих країн могла б посилити тиск на Росію. Однак проблема в тому, що формат переговорів визначає не Україна. І навіть не Україна з Німеччиною і Францією. Формат переговорів і його розширення — це питання до всіх учасників. А значить, і до Росії.
Представники команди кандидата можуть бути здивовані, але у Росії, у Путіна теж є свої інтереси. І головний з них — це капітуляція України, повернення її до російської сфери впливу. Як бачимо, для вирішення цієї проблеми Путін пішов навіть на війну з Україною. І цей його інтерес нікуди не дінеться після президентських виборів. Так який же сенс йти на розширення формату — навіть якщо уявити собі, що з ним погодяться потенційні учасники?
Тому що у потенційних учасників можуть бути свої міркування. США ведуть переговори з Росією в двосторонньому форматі. І цей формат не працює — втім, як не надто працює і «нормандський». Демонструвати власне дипломатичне безсилля — явно не в інтересах Вашингтону. А про інтереси Лондона зараз говорити не просто: після «брекзіту» Велика Британія є буквально паралізованою в результаті того самого «народовладдя», запровадження якого є одним з важливих намірів кандидата Зеленського.
Тому нікому не потрібно тішити себе ілюзіями. Війна буде затихати, відновлюватися, але нікуди від нас не дінеться, як нікуди не дінеться і бажання Росії повернути Україну.
Головне завдання президента України — протистояти цьому наміру, захищати суверенітет країни, взаємодіяти з державами, які цей суверенітет підтримують. В умовах воюючої країни це і є зміст слів «гарант Конституції».
Все інше — боротьба з корупцією, народовладдя та інші важливі слова — це, звичайно, дуже добре. Але в разі військової поразки або політичної капітуляції ці слова ніякого значення мати не будуть.
Тому що в цьому випадку ми будемо жити не за планом Зеленського або планом Порошенка, а за планом Путіна.