МАЙДАНЧИК ДЛЯ ЗРАДНИКА

Українська журналістика пробила чергове демократичне днище. Видання «Гордон» опублікувало інтерв’ю з Наталією Поклонською – колишньою старшим прокурором Генпрокуратури України, яка зрадила свою країну, активно сприяла анексії Криму, а потім очолила окупаційну прокуратуру півострова.

Інтерв’ю Поклонської від самого початку виглядало як одне суцільне знущання. Очевидно – цей перфоманс був дуже вигідний Москві, там давно докладають зусиль аби без перешкод проводити свою агітацію в наших ЗМІ. Згадаймо зірваний телеміст «Нужно поговорить», наприклад. Поява інтерв’ю Поклонської – одної з найбільш зловісних учасниць окупації Криму, водночас найбільш розпареної російськими медіа, не могло не збурити ветеранів АТО/ООС, волонтерів, громадських активістів тощо. Це був відвертий плювок у відкриту болючу рану. Люди які з власної волі пішли на фронт і гинули під кулями агресора, люди які возили воїнам харчі і форму – між мін та засідок, нарешті – люди які віддавали армії та волонтерам свої кровні, всі вони побачили як українське ЗМІ дає висловитися ворогові. Зраднику. Посіпаці окупанта. Особі, яка замість воювати з агресором побігла до нього на службу. Руку Москви за цим не помітити може лише сліпий, принижувати і завдавати болю під гаслом «Ми же хочемо миру і діалогу» — улюблений інструмент Кремля.

Як і треба було чекати, Поклонська видала весь набір штампів російської пропаганди від «Майдан – обман українців» і «Крим відділився аби врятуватися від бандерівців» до «Чубаров і Сенцов – злочинці». Звісно Поклонська поплакалася про те як вона сумує за Україною взагалі і за Києвом безпосередньо – куди ж без цього? Давити на емоції Москва завжди уміла майстерно.

Не меншим знущанням виглядали і пояснення самого Дмитра Гордона який брав те інтерв’ю. Не змигнувши оком Гордон заявив, що інтерв’ю, це мовляв «документація російської агресії» і що так він допомагає Україні для суду в Гаазі. Гордон проспівав, що він не може зрозуміти, чому Крим віддали Москві, чому за нього не билися і чому сталася тотальна зрада – мовляв інтерв’ю з Поклонською йому знадобилося саме для цього. Пояснення це мені сильно нагадало заяви російських ЗМІ, ніби депортація кримських татар була актом гуманізму, аби уникнути в Криму різанини між росіянами що поверталися з фронту і татарами, що підтримували німців. Типове знущання під виглядом турботи, мовляв – бути приниженими, це для нашого ж блага.

Поклонська не сказала в інтерв’ю нічогісінько такого, чого не казала російським ЗМІ. Очевидно, публікуючи інтерв’ю керувався Гордон не азартом дослідника, а зовсім іншими намірами. Тим більше, що у слід Гордон видав весь набір штампів мовляв «за Донбас не билися», журналісти яких збурило інтерв’ю з Поклонською – заздрісні невдачники, і взагалі за хвилею обурення стоїть партія Порошенка, бо Гордон його критикує.

Очевидно Гордон надав медіа-майданчик зраднику і колаборанту цілком свідомо. Мета дійства зрозуміла. Незрозуміло інше – повна відсутність реакції на дії Гордона з боку керівництва України. Логічне запитання – де межа інформаційного свавілля? Якщо нормальним є викладати інтерв’ю зі зрадником – коли ми з метою історичних досліджень, побачимо на екранах терористів Гіркіна, Беса-Безлера та потвор що катували Ірину Довгань? Коли вони нам розкажуть що не все однозначно і що ми перші почали? Я особливо хочу поставити це питання народним депутатам «Слуги народу»: Ігорю Герасименку (комбату 95-ї бригади), Вікторії Вагнер (вдові солдата загиблого біля Іловайська), Гео Леросу і Давіду Арахамії (волонтерам). Все нормально? В грудях не смикає? Де депутатські звернення? Де реакція СБУ та Генпрокуратури? Чому переслідують лише Федину, Звіробій та Чорновол – які Україну захищали?

Окремо — про журналістів, які заявили, ніби журналіст може брати інтерв’ю у кого завгодно – навіть у зрадника і терориста. Їх я дуже хочу запитати – чому в 14-му вони не попередили, що українські хлопці будуть на фронті гинути, а журналісти потім – брати інтерв’ю у тих хто їх вбивав? До цього – недалеко.

Дмитро «Калинчук» Вовнянко