Я багато їжджу Україною з презентаціями і творчими вечорами, і це нормально для письменниці. Місце проведення – книгарні і бібліотеки, це теж нормально, не у спортзалі ж читати. Тому історії, які мені розповідають на цих зустрічах, переважно тихі, непримітні. Бібліотекарі взагалі народ тихий і терплячий, у них специфіка роботи забороняє розмовляти голосно.
Тихою, непримітною сапою у Кам’янському краєзнавчому музеї з 25 серпня відключають світло.
Тихою сапою у Шостинській громаді скоротили 5.5 ставки бібліотекаря. А враховуючи, що у селах бібліотекарі працюють на 0.5 ставки, десять сіл лишаються без бібліотек.
Тихою непримітною сапою заборгованість по зарплаті два… три… чотири місяці.
Вони ще сподіваються на краще. Вони ще виїжджають на інерції минулих років, ще подають заявки на конкурси і навіть виграють на цих конкурсах. «Ми виграли грант на облаштування дитячого куточка», «ми проект молодіжного хабу», «нам пообіцяли відремонтувати дах».
Ніхто з опитаних мною бібліотекарів не отримав цього року грошей. Звичайно, це не представницьке загальноукраїнське дослідження, це пару десятків бібліотек у центральних та південних областях.
Але мені достатньо, щоб бачити тенденцію. Додайте до цього видиме зубожіння покупців; люди приходять послухати, погортати сторінки, але все більше записуються у чергу на книгу у бібліотеці. Або просять знижку, пред’являючи пенсійне посвідчення. Або кладуть на прилавок 100 грн, хапають книгу і тікають – було і таке.
Почитайте відгуки колег про літературні ярмарки і фестивалі; навіщо далеко ходити? Ось є свіжі враження про Kyiv Book Art Fest, де видавництва простояли у порожніх коридорах, продаючи книги одне одному.
Країна скочується у бідність. Цього ще не видно по телевізору; «плюси» до останнього показуватимуть рай і процвітання, навіть якщо герої сюжетів втрачатимуть свідомість від голоду, а ведучі працюватимуть за молоко.
Але це дуже добре видно у бібліотеках. А також у магазинах, на заправках, на ринках, у відділеннях банків і на пошті. Я впевнена, зовсім скоро ми побачимо це у школах, по тому, що їстимуть діти на перерві. А також у армії, по тому, що їстимуть солдати у казармах.
Чим відрізняється влада «зелених» — це тим, що вони добре опанували інструментарій «попередників». Не Пороха, а ще тих, давніх ефективних менеджерів із серпом і молотом на пузі. Бідним населенням набагато легше управляти, ніж багатим. У бідного немає часу на протести, він цілими днями заробляє на хліб. Бідний купує зимові чоботи в кредит, йому ніколи ходити на всі ваші майдани.
Бідний не поїде у Київ, тому що це цілий квиток потрібно купити, а потім щось їсти на місці. Бідний не піде заїдається з начальством, тому що на його місце вже чекає десятеро безробітних. Бідний не має запитань.
Бідна, знесилена, керована країна – ось такою вона виявилася насправді, країна мрій від Зеленського.