Кирило Данильченко: Артилерійська коаліція для України

Caesar має балістичний калькулятор, навігацію, хорошу скорострільність, можливість уразити одну ціль одночасним прильотом кількох снарядів, оперативну маневровість із гарним запасом ходу і тактичну маневровість — швидку зміну позиції.

Хороша машина для розвинутої дорожньої мережі на сході України й тактики «кусай і рухайся».

Але жодна країна на Землі не може закрити запити Сил оборони України самотужки.

Загалом глобальний Захід уже передав або передасть нам величезну кількість артилерії — 450+ одиниць ствольної буксированої, 500 САУ і під півтори сотні реакторів.

Активно допомагає нам Польща — 18 переданих САУ Krab з наявності й уже частина поставлена з тих 54, що замовили на гроші ЄС. А ще 24 одиниці мобільних мінометів Rak — частина вже у військах.

Активно допомагає Німеччина — 18 155 мм і 8 на донори для термінового ремонту, і дивізіон готує для нас промисловість.

Швеція передала вісім Archer, це шоста частина всіх вироблених для своїх збройних сил САУ.

Британія — третина від AS-90 у строю.

Увесь цей зоопарк потребує запчастин, польового ремонту й обслуговування двигунів або ходової, боєприпасів і ракет. Ви шукали колись підшипники на британську копію 105 мм гармати з Нової Зеландії?

Снаряди й ракети потрібні не лише класичні, а й спеціальні: касети, дим, світло, міни дистанційні, всілякі протитанкові із суббоєприпасами на парашутах.

Звичайно, порохи — не всі заряди модульні, є прості білі мішки з 6 кг пороху. Їх теж потрібно мільйонами штук. Плюс, звичайно ж, нарізні стволи — 4500 пострілів на ствол і час на заміну. Вони дорогі й складні у виробництві — Україна виготовляє шість на місяць, Франція — теж шість на місяць, Німеччина навряд чи набагато більше.

Одна річ, якщо це Paladin, зняті зі зберігання та пропущені через капітальний ремонт, з їхніми запасами стволів ще з холодної війни, а от новий виріб — це завжди довго.

Техніка стає складнішою, усі ці датчики вітру, балістичні обчислювачі, спеціальне ПЗ, захищений цифровий зв’язок, системи пожежогасіння не мають аналогів на цивільному ринку.

Уряд не може просто мобілізувати токарів і слюсарів, як раніше — потрібно ретельно й довго готувати вузьких спеців, яких просто немає в цивільному секторі.

Тому так часто доводиться писати про важке піхотне: АГС, міномети, підствольники, одноразове, міни. Те, що можна робити з нашим рівнем технологій і швидко навчати людей.

Снаряди — це теж довго. В арсеналах США в 1990-х, коли вони готувалися зіткнутися з СРСР, лежало 10 млн 155 мм кабанчиків. Це без вибракування й тих, які потрібно перезарядити, бо минули терміни зберігання.

Тож коли ми не дуже задоволені 2,6 млн західних снарядів і запитуємо ще плюс-мінус десяток мільйонів, треба бути якось ближчими до реальності.

До нудної сірої реальності, а не фантазій, де США мають нам видати тисячі Paladin і до них десь народити боєприпаси.

Мабуть, знову поставити до верстатів жінок, як зробили вони двічі за минуле століття? Так не буде.

А ось кооперацію з Європою треба посилювати і посилювати.

Бо США будь-якої миті закриваються у своїй броні з 11 авіаносних груп, двох британських авіаносців, 77 атомних підводних човнів — і моліться собі в Європі, чекайте, поки висадиться кавалерія.

А ми поки що голосуватимемо, потрібен сусідові садовий шланг на пожежі чи ні.

Звісно, що так не буде, але така опція в них є. У нас же немає.

Тому не Францією єдиною, бо, природно, Україна сама не впорається. Жодна країна у світі, крім США, не впоралася б.

Цілком очевидно, що в цій ситуації до артилерії необхідні й дрони та засоби захисту від дронів — мобільна РЕБ на броню, сітки від FPV й інших камікадзе, захищені планшети й ноутбуки, машини наведення та розвідки, комплекти запасних частин і стволи.

Тут потрібне пакетне рішення, щоб це все запрацювало, як повинно працювати. Кооперація з багатьма країнами на довгу дистанцію.

Але це дасть оперативну перевагу Силам оборони – і «три сокири», і Caesar, і німецький похмурий геній перестрілюють російські вироби в дальності й виграють у точності.

Excalibur з 38 км лягає за 1,7 метра біля цілі, це гарантоване знищення.

Чотири дивізіони сучасної реактивної артилерії влаштували побоїще оперативних тилів, перебили Антонівський міст, розбили тимчасову переправу з понтонів і, по суті, багато в чому переламали хід Херсонської кампанії.

Нещодавно знищили два російських «Буки», а потім у той сектор біля Іловайська прийшло щось важке і спалило нафтобазу.

Регулярне випилювання РЕБ «Житель», а потім зальоти дронів на всю глибину польоту і навіть дронів-маток, які скидають дрони, щоб вони пролетіли далі. Коридор їм теж пробиває артилерія, яка накриває сектор, звідки йде випромінювання.

Якщо німці здадуть свої нові RCH 155 через два роки, як вони обіцяли, французи збільшать виробництво Caesar, підійдуть замовлені у словаків Zuzana, плюс турки й німецьке виробництво, якщо запрацює вся «артилерійська коаліція», то в нас є шанс добре наростити ствольну й реактивну, не тільки закрити втрати.

На Старий світ чекає дуже масштабна робота.

Налагодити виробництво сотень стволів у кількох калібрах у Європі й Україні.

Не знизити виробництво снарядів до пострадянських калібрів у Східній Європі через можливу нестачу пороху і прекурсорів.

Компенсувати понад 10000 штук випущених Excalibur, SMArt і BONUS.

Припинити засівати поля сотнями тисяч снарядів, а для цього потрібні дрони не тільки камікадзе.

Нарощувати виробництво «Богдан» і запустити виробництво 105 мм гаубиць в Україні.

Виробляти міни повітряного підриву, ракети до «Смерчів», різні спеціальні вироби.

Але цю роботу необхідно зробити. Артилерія — це те, що багато в чому відокремлює перемогу від поразки в будь-якій війні, 80% людських втрат у противника і величезна кількість забитої техніки — це саме вона, це можливість вражати інженерно підготовану оборону і бити тили.

І наша війна не виняток.