Нам вибороли це право наші ЗСУ.
Наші оборонці Маріуполя, які зараз опинились у полоні.
Його щодня вигризають наші герої по всій лінії фронту.
Цієї маленької перемоги не дочекались десятки тисяч вбитих, зґвалтованих, закатованих…
Більше мільйона депортованих до Росії.
Це право вибороли нам наші герої, які 4 місяці блокують легалізацію рашистів на Півдні — наші незламні люди в окупації.
Це наша чернігівська і сумська тро, які зробили неможливе у перші тижні протистояння на смерть.
Я хочу одного, щоби розібравшись із ворогами зовнішніми — ми не подарували шансу ворогам внутрішнім. Хто хоче лишити нас у болоті рузкого мира. Хто хоче створити тут із московськими дружками запасну Росію.
Це ми — хто зараз переживає повітряні тривоги у Миколаєві, Одесі, Харкові у «калідорі» за вишивками, пазлами і в’язанням 8-ї пари шкарпеток вибороли собі право на сім’ю. Нашу справжню сім’ю з Польщею, Литвою, Чехією, Словаччиною, Словенією та іншими…
Я дуже прошу кожного українця зробити те, що ми не вміли до 24.02 — полюбити себе так, як це вміють англійці, швейцарці, французи. Щоби не було меншовартості, щоби не було царя, щоби був національний гонор і надійний захист від щупалець ворога — фізичних і моральних.
Один із найсильніших символів — оце фото жінки із Бучі. Із рожевим манікюром і ключами з прапором Європейської унії. Її вбили росіяни. Вони всіх нас хотіли стратити — спалити в мобільних крематоріях чи поховати нас і чорних пакетах. Так от ця пані з фото посмертно зробила неможливе — її фото у топових ЗМІ світу стало рушієм санкцій, підтримки, поваги на людському рівні.
Я не подарую цього шансу — зламати все — росіянам і малоросам. Невзоровим, які сьогодні хизувались нашим біометричним паспортом. Ти в курсі, що шлях до нього теж був на крові? Через Євромайдан, на кістках Небесної сотні?
Так от пам’ятайте кожного загиблого нашого зараз, кожну втрату, кожен біль. Вороги не мають пролізти в наш дім і скористатись нашою тяжкою працею. Ці терпіли 30 років просирали свою Росію, не даймо їм тут влаштувати запасний аеродром.