Літо 1921 року. Три роки і вісім місяців з часу приходу більшовиків до влади.
Головний більшовик Володимир Ульянов (Ленін) живе в одному з розкішних маєтків Підмосков’я, яке відібрали у вдови фабриканта Сави Морозова. Їздить в суперрозкішній «Delanay Billville», який належав останньому російському імператору. До послуг “вождя світового пролетаріату” і його дружини ще півдесятка автомобілів з царського гаража. І такий стиль життя завжди був і є притаманним всім
#слугамнароду.
А в швейцарських банках на ім’я Леніна є вкладів на 75 мільйонів франків.
Головний чекіст Фелікс Дзержинський живе в особняку золотопромисловця Стахеєва, оздобленому італійським мармуром і яшмою. До послуг Дзержинського особиста дача на ПБК – знаменитий палац князів Юсупових. Там для “Залізного Фелікса” навіть бункер обладнали, бо він був неабиякий боягуз.
А ще одна “скромна дачка” Дзержинського – в підмосковному Любанові, колишній маєток поміщика Шліппе. А в Звенигородській волості – ще одна, колишній маєток нафтового магната Зубалова, пізніше відома як “Горки-9”.
На швейцарських рахунках Дзержинського – 80 мільйонів франків.
Стільки ж – у глави виконкому Комінтерну Григорія Зінов’єва.
На рахунках у “більшовика № 2” Льва Троцького в США 11 мільйонів доларів, а в Швейцарії – 90 мільйонів франків. І “скромна дачка” в Черкізово. Там же – палаци Калініна, Свердлова та інших відомих більшовиків.
Про кількість мільйонів на їх рахунках в казковій Швейцарії і кілограмах смарагдів в особистих сейфах не скажу, щоб не засмучувати. Скажу тільки, що в 1921-1922 роках в Південній Африці було зупинено видобуток алмазів – річка діамантів з Росії, що продавались за смішними цінами, зробила її невигідною.
Випереджаючи питання: про мільйони більшовицьких вождів влітку 1921 писала газета “Нью Йорк Таймс”. Ціле розслідування було.
А хочете меню товариша Дзержинського в тому році, коли від голоду гинули мільйони селян і пролетарів?
Понеділок: консоме з дичини, лососина свіжа, цвітна капуста по-польськи.
Вівторок: солянка грибна, котлети телячі, шпинат з яйцями.
Середа: суп-пюре з спаржі, яловичина-буллі, брюссельська капуста.
Четвер: вуха боярська, стерлядь парова, зелень, горошок.
П’ятниця: пюре з цвітної капусти, осетрина, боби метрдотель.
Субота: юшка з стерляді, індичка з моченими яблуками, вишнею і сливою, гриби в сметані.
Неділя суп зі свіжих печериць, курча маренго, спаржа.
І не те гидко, що жили вони в палацах, жерли з срібла і сербської порцеляни солодко і від пуза. І навіть не те, що десятки мільйонів вивозили з країни на випадок якщо доведеться тікати з охопленої війною країни.
Гидко те, що сотні літераторів і тисячі журналістів писали за завданням Агітпрому цинічну брехню про те, як Дзержинський непритомнів із голоду. Як Ленін порожнім окропом з шматочком цукру вприкуску чорний сухарик запивав. Якими вони всі були людяними-прелюдяними і скромними-прескромними.
І виходить в тій огидній історії, написаній радянськими “істориками за викликом”, що “Залізний Фелікс”, колишній закінчений наркоман, не від передозу кокаїну ноги простягнув, а чи то серцевого нападу, чи то від туберкульозу. І що Свердлов помер від іспанського грипу, а не був отруєний Леніним за те, що організував на Леніна замах.
Історія більшовиків, а потім комуністів; історія їх влади – це суцільна мерзенна бридота.
А поки такі факти слід знати всім. Бо останнім часом почалися спроби реанімації “совка” і героїзації тих, хто в ньому панував. І бубонять всі ці товариші одне: “не треба переписувати історію”.
Історія – це досвід життя цілих народів. Але ще вона і страшна зброя, яку той же Кремль використовує століттями, замовляючи “історикам за викликом” (і не тільки своїм) потрібні обґрунтування претензій на чужі землі.