Деякі люди, хороші люди, обурюються поведінкою інших людей, які до сих пір захищають арестовича, незважаючи на Дніпро і все інше, що він наговорив.
В цьому нема нічого дивного, якщо розібратись в суті, справжньому образі людей, які його захищають.
На мою думку — це три категорії:
1) антипутінські російські шовіністи, для яких менщовартісні висери арестовича російською мовою в ефірі «старшого брата» на фоні псевдовійськової бравади арестовича, давали їм змогу «обгрунтовано» критикувати путіна, що армія слабка, розвалив армію (наголошу: критикували вони не війну і злочини, а слабкого путіна) і давали їм змогу вірити, що вони замість путіна самі очолять вертикаль і колись руками арестовича та йому подібних повернуть українців в стойло.
2) рубльова ботофабрика зелі за вкрадені гроші + якесь коло залежних осіб.
3) основний прихильник.
І коли з двома першими категоріями все зрозуміло, то образ основного прихильника арестовича досить типовий.
Власне, про нього й мова, про суспільне явище, а не про арестовича.
Коло його основних прихильників сформувалося 24 лютого 2022 завдяки монополії на інформацію. І на той момент це була достатньо широка аудиторія, яка включала всі категорії населення.
Далі з цього кола почали випадати ті, хто був на фронті, хто йшов воювати, словом, ті, хто бачив різницю між його казками і реальною ситуацією.
Наступними були їх сім’ї, волонтери, сім’ї волонтерів. Далі з кола прихильників арестовича випадали всі ті, хто мав будь-який прямий стосунок до допомоги та інформації з фронту.
Коли в кінці березня лінія фронту стабілізувалася і інформації стало багато, всі хто хоч якось слідкував за подіями, всі хто реально допомагав і хто співпереживав, зрозуміли, що арестович піз*добол.
Далі були інші категорії людей, які випадали з кола прихильників арестовича: ті хто донатив 100 гривнями (ну так, для самозаспокоєння і самовідмазування що він щось робить), ті хто заспокоївся і почав бачити інформацію, ті в кого мобілізували однокласника, одногрупника, колегу по роботі і вони почали допомагати йому і бачити реальний стан речей.
Словом, десь за місяців 3-6, тобто, до кінця літа всі, хто хоч якось брав участь в допомозі армії, всі хто хоч якось намагався знайти інформацію з фронту (бо дуже переживав), всі вони зрозуміли хто такий арестович і що це просто ганебний гнійний іпдорас. Зрозуміли, бо не зрозуміти було ніяк. Не можливо було бачити те що бачили і слухати солодкоголосий пздж.
Ті хто зараз, за рік після початку вторгення, намагається його захищати і виправдовували, не тільки не вступили в ряди ЗСУ, не тільки не цікавляться долею своїх знайомих (однокласників, одногрупників, сусідів, колег по роботі), не тільки не допомагають армії (навіть умовними 100 гривнями для самовідмазки), а й навіть не цікавляться інформацією про те що відбувається на фронті.
І навіть захищають вони його не тому, що він для них щось значить, а тому що їм не хочеться відрізнятись з-поміж інших, а для цього їм потрібно мімікрувати під сусіпільні тренди, а для цього їм треба відчувати той тренд і слухати/дивитись/читати когось хто його «на їхню думку» задає. Вони собі слухали арестовича, косили під «патріотів» і їм було комфортно, а зараз, у зв’язку з його «звільненням» їм потрібно шукати інший рот, щоб прилаштувати свої вуха. І вони лінуються робити навіть це.
Тому, виходячи з того що це абсолютні суспільні відходи, найкраще що ви можете зробити, вислуховуючи їх «аргументи» — плюнути їм в їпало.
Якщо ці істоти до цього моменту не прокинулись, то ніякого толку для країни з них не буде.