Українська держава 100 років тому зникла, пережила голодомори та репресії, бо більшість тогочасних еліт самі не могли визначитись, потрібна країні армія чи ні. Результат нам добре відомий.
За цю млявість та нерозуміння загрози я і не вважаю більшість тогочасних діячів за безперечних авторитетів та героїв. Хіба лише дякую, що хоча б спробували. Лівацькі погляди тогочасних очільників республіки привело до того що Україна 70 років знаходилась під окупацією.
Не дивлячись на те, що я закінчив військове училище ще за радянських часів, вважаю себе представником першого покоління офіцерів ЗСУ. 1991-1992 року знаходячись дуже далеко від рідної України написав 26!!! рапортів про переведення мене в Україну, до лав ЗСУ. Чого я тоді тільки не наслухався про себе… бІндєра, нацист, яку країну розвалив…
.
26! рапортів, щоб перевестись в ЗСУ. Лише в грудні 1992 я став офіцером ЗСУ. Тоді перспективи здавались безмежними. Здавалось що у очільників новоутворених держав вистачить розуму та совісті за справедливість розподілити флоти, авіацію, та все інше. Але на жаль комуністичне минуле Кравчука, а скоріше навіть проросійська більшість в парламенті не дало можливість так зробити. Ми не змогли справедливо розподілити усі армійські надбання радянського союзу. Як результат, почались «викрадення» військового майна з московії до України, і навпаки.
А потім абсолютно дурний і безглуздий Будапештський меморандум, який лишив нас єдиного важеля впливу, з яким звикли рахуватись в усьому світі. А особливо у Московії, і в принципі цей важіль впливу реально міг бути використаний лише проти них.
В решті решт, 2014 року все це призвело до того що ми маємо окупованою 5-7% своєї території. Та 100 000 потенційних окупантів на кордоні.
(Цікаво, чи ризикнули б вони збирати тисячі танків у полі за 300км від кордону, якби цілодобове чергування вів розрахунок тактичного ракетного носія з атомною боєголовкою…ну так, теоретично?)
З усього сказаного хотілося б донести до всіх, що 30 річницю створення ЗСУ ми святкуємо не завдяки очільникам держави та міністрам (особливо до 2014 року) а завдяки солдатам та офіцерам які залишались вірними присязі, залишались у строю навіть тоді, коли надій на позитивні зміни не було абсолютно. Як результат на початок війни весною 14-го ми мали до 5 тисяч боєздатних військових, і 3-4 рази більшу кількість зрадників. Інші ж військові лише починали розуміти що справні ЗСУ, не пострадянського зразка починаються лише саме зараз. Лише зараз держава починає згадувати що армія потрібна не для будівництва дач, та підмітання плацу ломами. Що солдат це не дурник який не зміг закосити від призову, а той хто ціною власного життя та особистого комфорту захищає ваші домівки, бізнеси, та найголовніше спокій ваших сімей.
Тому сьогодні, шостого грудня хочу привітати саме тих хто не зрадив! Хочу привітати тих, хто як і я залишався вірним присязі у найскрутніші часи. Той хто 14 го року у формі «дубок» та в радянській касці пішов боронити нашу державу від добре озброєного та підступного ворога.
Особливо хочу привітати тих хто боронить кордон та лінію фронту вже з «трьох частин світу». Побратими, повірте, чим більше вони нас пробують оточити, тим легше нам буде наступати в усіх напрямках!!!