Головнокомандувач Залужний про фінансування ЗСУ: Катастрофічна ситуація! Це катастрофа! Це взагалі ні про що

На сьогодні є тільки дипломатичне врегулювання конфлікту на Донбасі. Але українська армія має готуватися і до наступу, щоб бути здатною силовим шляхом звільнити окуповану Росією територію. Це заявив в ексклюзивному Суботньому інтерв’ю Радіо Свобода головнокомандувач Збройних сил України, генерал Валерій Залужний. Коментуючи чергове загострення на Донбасі, генерал сказав: немає жодної заборони українським бійцям стріляти у відповідь. У разі обстрілу з боку противника командир на передовій не зобов’язаний звертатися «нагору» – давати відсіч чи ні? «Заради збереження життя і здоров’я своїх підлеглих командири мають застосовувати всі наявні сили та засоби», – наголосив головнокомандувач. Також Валерій Залужний відповів на запитання про проблеми у ЗСУ. Зокрема – яким є рівень комплектації підрозділів на передовій, як відпадає у ЗСУ «совок», бюрократизм, як вдається позбутися «паперової армії», чому у війську часто не затримуються контрактники?

Олександр Лащенко: Ви – головнокомандувач ЗСУ. Зрозуміло, є Верховний головнокомандувач – пан Зеленський. Є Сергій Шаптала – начальник Генштабу ЗСУ. Командувач ООС – Олександр Павлюк. Ось таке розгалуження. До певного часу, пам’ятаємо, той же Віктор Муженко все поєднував, крім, звісно, Верховного головнокомандувача. Що це дає? Навіщо це?

– Ви абсолютно праві. Дійсно Командувач Муженко поєднував всі ці посади в собі. І всі ці розділені посади – це якраз наслідок руху в бік НАТО, в бік цивілізованих відносин. Тому посади розділилися. Тепер я як головнокомандувач ЗСУ відповідаю за бойову готовність, за підготовку та за застосування ЗСУ.

– Коректно сказати, що панове Шаптала та Павлюк – ваші підлеглі?

– Так.

Відповідь від ЗСУ

– Констатують спостерігачі, що противник б’є і по командних пунктах ЗСУ цілеспрямовано. І зразу виникає питання, пане генерале: а як ЗСУ відповідає?

– Дуже доречне питання. Я, мабуть, буду вести мову, хоча люблю, щоб прямо все було, але все ж таки почну із далека. Так, дійсно ми відмічали загострення, яке полягало в тому, що збільшилася і кількість обстрілів, і інтенсивність, відповідно і їх результативність. Тому що ми десь за 14-15 днів мали 4 загиблих, майже 28 поранених у вересні місяці.

Особливістю дій противника було, як правильно ви кажете, перш за все, якщо у нас один загиблий тільки був від снайперського вогню, тобто вів вогонь противник по передньому краю, то всі решта у нас поранені і загиблі – це були внаслідок ведення вогню по тилових підрозділах, які знаходяться на 5,5-6 км, а також по командно-спостережних пунктах. Його намір був простий, дуже простий і за собою за мету мав якби найменше стріляти, але більш результативно, щоб були більші втрати, щоб ми відповідно їх починали боятися, щоб ширилися панічні настрої і перш за все антивоєнні настрої в тому числі серед населення України.

Разом з тим хотів би вам відмітити, що ми фіксуємо зменшення такої кількості обстрілів. Якщо вона була десь у нас 15, 16, 17, 18 за добу, то на сьогодні це 4-5 порушень режиму припинення вогню. З чим це пов’язано? Це пов’язано перш за все з тим, що завершилися стратегічні навчання, які проводила Російська Федерація – «Захід-2021». Відповідно був рух і вздовж державних кордонів.

Але наслідком того, що нам вдалося зменшити кількість цих обстрілів, є саме те, з чого ви починали своє запитання.

– Тобто превентивно працюють ЗСУ у відповідь?

– ЗСУ виконують все, що їм необхідно, для того, щоб противник стріляв менше або взагалі не стріляв.

– Фронтові кореспонденти Радіо Свобода Андрій Дубчак і Мар’ян Кушнір часто перебувають на лінії розмежування. Воїни (вони не забажали називати свої прізвища) підозрюють принаймні, що з Києва є заборона стріляти у відповідь у разі чергового загострення з боку противника.

– Як головнокомандувач ЗСУ кажу вам: немає жодної заборони! Командири мають застосовувати всі наявні сили і засоби, наявні методи, які в них є, для того, щоб зберегти життя та здоров’я своїх підлеглих.

– До Києва командир на місці має звертатися: давати відсіч чи ні?

– Зовсім ні.

– Президент України, верховний головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський … (до речі, відразу підкреслю: я, пане генерале, у вас не буду питати ваше ставлення до пана Зеленського, це буде виглядати дивним для вас як для військового – давати відповідь на такі питання, тому апріорі я їх не ставлю. Ви – воїн, а не політик) 10 вересня цього року Зеленський констатував, що цілком можливе повномасштабне вторгнення російських військ.

– Я завжди про це кажу з моменту мого вступу на цю посаду. Тому що ця загроза повномасштабної агресії – вона є, вона була. І, на жаль, мушу це зауважити, що, мабуть, вона й буде далі. Відповідно наше завдання як ЗСУ – не чекати «манни небесної», ми маємо до цього готуватися. І ми для цього все робимо. У тому числі зі свого боку проводимо комплекс навчань, у тому числі до цих навчань залучаємо і наших західних партнерів, у тому числі і членів НАТО, а також партнерів по НАТО. Робимо все можливе для того, щоб у противника, скажемо так, було менше бажань такий сценарій реалізовувати.

– Але таку загрозу ви бачите? Зрозуміло, що державну таємницю ви видавати не будете. Але в принципі?

– Я – військова людина, я маю аналізувати ситуацію. І таку загрозу я бачу, звісно.

Наступ ЗСУ

– З іншого боку, розглядається відбиття противника з Донбасу, повернення територіальної цілісності України ЗСУ.

– Я вже про це казав і повторюся. І у вас ще раз повторюся. Станом на сьогодні, окрім дипломатичного шляху, вирішення цієї проблеми немає. Але ми маємо розвиватися, тренуватися і готуватися у тому числі до наступальних дій, щоб бути готовими для того, щоб силовим шляхом звільнити нашу окуповану територію. Але це питання часу, підготовки, ну і відповідно грошей також.

– Якщо буде такий наказ (ми теоретично говоримо), ЗСУ вже зараз готові піти у наступ? Якщо буде таке політичне рішення.

– ЗСУ для того і призначені, щоб виконувати накази, а не вирішувати, чи будемо ми їх виконувати чи ні.

– Готовність є.

Ну, і ви констатували, що ті два корпуси, які не один рік стоять по той бік фронту на Донбасі, 37 тисяч бойовиків, якщо не помиляюся, 3 тисячі військовослужбовців Російської Федерації. Правильні цифри?

– Так. 35 плюс 2. Десь так.

– Ну і, звісно, Ростовська область, яка поряд. Там яка концентрація російських Збройних сил?

– Повертаємося до «Заходу-2021». Незважаючи на те, що 16 вересня офіційно по телевізору показували, пройшло урочисто закриття, на сьогодні ми не фіксуємо масового повернення в пункти постійної дислокації тих батальйонно-тактичних груп, які вийшли на підсилення. А їх було аж 19 на сьогодні, які з’явилися додатково насамперед під час проведення цих навчань і на території Республіки Білорусь, і на території Російської Федерації.

Незважаючи на те, що було урочисте закриття цих заходів, якби практичної частини «Захід-2021», ці завдання, принаймні в Південному військовому окрузі, ще продовжуються. Ще продовжуються батальйонно-тактичні навчання двосторонні російські. Вони продовжуються. Тому сказати, що на сьогодні ці 19 батальйонні-тактичні групи пішли у пункти постійної дислокації…

– Вони біля кордонів України й досі? А особовий склад 19 груп – це скільки приблизно?

– Це кожна, рахуйте, десь приблизно по тисячі чоловік.

– 19 тисяч російських вояків уздовж кордонів України зараз сконцентровані? Звісно, не тільки в районі Донбасу.

– Вздовж кордону, пане Олександре. Ну, не треба лякати наших глядачів. Вони не стоять з автоматами вздовж нашого кордону. Вони знаходяться у відповідних районах, наближених до державного кордону.

– Це не тільки Донбас, це і та ж Білорусь…

– Це не тільки Донбас, це і територія в тому числі Республіки Білорусь, і Брестської області, і так далі.

Почався рух назад. Чому? Тому що військовослужбовці брали участь у голосуванні, хтось голосував дистанційно. Дещо ми відмічаємо переміщення у пункти постійної дислокації, але розслаблятися зовсім ми на сьогодні не можемо.

– Сьогодні на окупованій території частини Донбасу саме кадрових російських військових – 3 тисячі, якщо я не помиляюся є. Відома цифра?

– Знову ж таки ми користуємося даними розвідки. Розвідка каже, що десь 2- 2,5 тисячі.

– Плюс ці ж бойовики, теж підконтрольні абсолютно Росії, куратори, так?

– Так. Звісно, це справжня окупаційна влада. З урахуванням того, що ми бачили, як керівники цих так званих «утворень» голосували, вже обирали…

– Так. А тільки громадяни Росії, Пушилін і Пасічник мали змогу проголосувати на виборах до Держдуми.

«Іхтамнєт», «трактористи і шахтарі». Знаємо цю пісню.

ЗСУ і навчання

Дивіться – навчання. Якщо ми говоримо про ще одні навчання, де задіяні не тільки українські воїни, а воїни з 15-ти країн загалом, Rapid Trident, і українсько-американські навчання, 6 тисяч вояків. Розкажіть про це.

– У цьому році вперше в наших штабах будуть працювати офіцери штабної ланки з цих 15-ти країн. Ми до цього залучаємо майже всі полігони. В практичній частині ми будемо залучати і персонал, і озброєння, військову техніку, і літаки, і вертольоти з країн НАТО, а також наших партнерів, які не є членами НАТО. Тому в цьому плані такі навчання для нас досить будуть показові.

– Безліч запитань у соцмережах. Зокрема у телеграм: «Коли «Байрактари» перестануть пилитися на складах?» Вони пиляться на складах?

– У нашого шановного глядача трошки застаріла інформація. Хочу сказати про те, що на сьогодні станом на зараз «Байрактари» знаходяться там, де й потрібно бути, і там, де їм більш за все необхідно бути. Тому на складах їх немає на сьогодні жодного. Вони розосереджені по аеродромах і виконують завдання, у тому числі бойові.

– На лінії фронту вони теж можуть бути?

– Там, де треба.

– А кількість можна назвати, скільки зараз ЗСУ мають у розпорядженні турецьких «Байрактарів»?

– Можна. Але я не хочу цього казати.

ЗСУ і БМП 1970-80-х років

– Денис Перепелиця запитав у телеграм – таке концептуальне завдання: «Чи є план по заміні, модернізації радянського озброєння в ЗСУ?» Скільки ще старої техніки – бачимо. Ті ж наші кореспонденти констатують: і БМП 1970-80-х років ще чимало тощо.

– Чудове запитання! І на нього є тільки одна така чудова відповідь. Це буде залежати від того, наскільки держава буде спроможна забезпечити наші потреби. Потреба в такому дійсно є. Дійсно є! Необхідно там і танки міняти, і вертольоти.

Але хотів би окремо сказати, що незважаючи на те, що важко, на сьогодні, якщо ми навіть подивимося на вертольоти Мі-8МСБ, то від цього вертольоту від радянських часів залишився тільки хіба що один фюзеляж, все решта виробляється на території України. Те ж саме в більшості своїй… Так, на сьогодні ми не можемо на 100% забезпечити модернізацію тих самих танків, але на сьогодні вже 50% від них – це вже модернізовані. Знову ж таки від радянського танка там залишився тільки корпус. У держави будуть кошти, держава буде нам їх виділяти, ми будемо рости і далі. І так стосується і решти, решти, решти озброєння.

– До речі, «Гради». «Укроборонпром». Одна зі свіжих новин. Розкажіть. Це теж модернізовані. Ті ж самі «Гради», які вже не одне десятиліття…

– «Гради» зараз модернізуються до виду «Вільха» або навіть «Вільха-М». Знову ж таки на сьогодні ми не зможемо собі дозволити взяти кожен реактивний дивізіон окремої бригади і модернізувати. Це кошти. Це дуже багато коштів. Але знову ж таки така робота йде. І йде, і модернізуються і снаряди, і модернізуються безпосередньо і пускові установки. Йде такий шлях.

– Щодо дизельного пального. Ті ж воїни розповідають нашим кореспондентам на фронті – бракує його, обмаль його. Вирішується проблема?

– Хотілося би, якщо таке питання ставиться, конкретно знати, де саме. Тому що на рівні ЗСУ, на рівні міністерства проблем з паливом немає. Воно все закрите. Тобто ми готові видавати його. Десь, можливо, знову ж таки відсутність комунікації, відсутність… Я як головнокомандувач розумію, що я маю знати стан справ, який відбувається. Але до кожної роти, до кожного взводу, на жаль, я не доберуся. Тому конкретно, який підрозділ, яка необхідна кількість…

– До речі, в принципі як на фронт поставляють системи радіоелектронної боротьби з безпілотниками? Адже одна з новин останніх тижнів, що противник на Донбасі все активніше використовує саме безпілотники, системи ППО. От як з цим ситуація?

– З боротьби саме з безпілотними літальними апаратами противника, які піднялися на вищу висоту, відповідно набрали більше швидкісних даних, і була така певна проблема. Але робота була певна проведена. Ці прилади у тому числі іноземного виробництва були переналаштовані. І вже на сьогодні ми відмічаємо, що є складнощі у противника саме по роботі з безпілотними літальними апаратами, по подоланню наших перешкод радіоелектронних.

Звісно, знову ж таки хочу сказати про те, що якось махнути, з помахом руки, аби воно все стало і запрацювало, то на це треба час і (знову ж таки повертаючись до коштів) кошти для цього необхідні, щоб, як і в нашого противника, розвивати цю справу.

– Достатньо Україна витрачає на свої ЗСУ, на ваш погляд? З того, що ви кажете, то недостатньо.

– Я завжди буду казати, що ні. Тому що хочеться…

– Скільки не вистачає? Удвічі варто було збільшити, якщо ви це можете сказати? Утричі?

– Я можу тільки підтвердити ті цифри, які ми закладали в новий бюджет. Ми закладали з Міноборони цифру 152 мільярди.

– Гривень, звісно.

– Так, звісно. Як воно вийде на виході? Побачимо.

– А цей рік скільки?

– 116. Катастрофічна ситуація! Це катастрофа! Це взагалі ні про що.

– Воююча держава. Восьмий рік.

До речі, щодо дронів, цієї війни дронів. Це експерти теж запитують: чи здійснюють закупівлі і поставляють на фронт розвідувальні ударні дрони? Тобто чи досі ЗСУ воюють з безпілотниками від волонтерів?

– Ну, що можу сказати? Щоб не образити і волонтерів, скажу так: застосовуємо і волонтерські. Чому? Тому що знову ж таки безпілотників мало не буває. У нас на сьогодні, слава Богу, немає такої бригади, де взагалі безпілотних авіаційних комплексів немає. Вони закуповують. Так, при всіх їхніх недоліках, але вони є, чудово працюють, модернізуються. «Фурії», «Лелеки» і так далі.

Що стосується безпілотних літальних апаратів в ударному варіанті, то на сьогодні їх просто не існує. Існують окремі розробки певних розробників, які на сьогодні носять більш такий пізнавально-декларативний характер. Тобто над ними потрібно працювати.

– В Україні, власне?

– В Україні.

– Ще запитання з телеграм від нашого глядача: «Коли запрацюють наповну антиснайперські групи, оснащені розвідкою БПЛА згори, і антибатарейними радарами і тепловізорами на землі?

– Зразу розчарую. Людина, яка це питання запитала, багато спекулювали на цьому. Я доповідаю голосом і відповідаю, що всі контрснайперські групи, які в нас є, зараз є на передньому краї. Всі!

– Не заборонена взагалі їхня діяльність, як стверджують критики?

– Не заборонена. Всі знаходяться там.

Що стосується радарних комплексів контрснайперських, то ми таке питання розглядаємо. Але знову ж таки буквально на минулому тижні ми це питання вивчали. І ті комплексі, принаймні, які ми розглядали, скажімо так, західного виробництва, знову ж таки вони нас не зовсім задовольняють. Тобто на сьогодні вести мову про масоване застосування радарних комплексів і оптичних контрснайперської боротьби, то ми мови такої не ведемо. Але все, що можна застосувати, усі гвинтівки, всі снайпери, всі тепловізори, які є, всі камери нічного бачення, які є, зараз працюють разом з ними, всі повністю.

ЗСУ і «совок»

– Ви – вищий офіцер, командувач ЗСУ, який не навчався в радянському військовому училищі. Це дуже важливо! Ви завжди підкреслювали ще до здобуття цієї посади, що українська армія – «совок» відпадає».

Звісно, є чимало критиків, які кажуть, що українська нині і при Януковичі – дві великі різниці, але все рівно це – удосконалена радянська армія. Що скажете у відповідь?

– Гаразд, не буду це розказувати, що я, як правило, завжди розказую своїм друзям. Мене особисто важко звинуватити у тому, що я є радянським офіцером. І не тому, що я не вчився в радянських військово-навчальних закладах. Я все рівно навчався в навчальному закладі, який до 1993 року був радянським все рівно. Але разом з тим все це залежить від командира, від стану його голови і від стану того, яким чином він планує свою діяльність організувати.

Є два варіанти – бути лідером, те, що я вимагаю, саме натівського зразка лідер, або бути, вибачте, дубовим командиром, яких виховували при радянській владі. Ну, не всі там такі були, я так думаю, але все ж таки: роби, як я сказав. Як то кажуть. Все залежить на місцях.

Я хотів би зауважити, що з 2014 року ми взагалі отримали інше покоління офіцерів. З 2014 року. Вони вже зараз командують батальйонами, деякі вже дійшли до рівня заступника командира бригади. Це значить, що років десь 3, 4, 5 років – «стеля» – у нас вже зовсім відношення зміниться. Тобто там йдуть інші люди.

– Немає штабних командирів? Які пройшли фронт – є.

– Так, є. От в 2014 році людина стала офіцером. Це зовсім інший. От вони в 2014 році закінчили академії і прийшли воювати лейтенантами, то вони вже зараз деякі заступники командирами бригад. Там вже цим не пахне взагалі! І от про ніяку вдосконалену радянську ми вести мову не будемо. 100%! А через 5 років взагалі про неї забудемо.

Контрактники йдуть

– У цьому зв’язку, до речі, гостре питання. Звісно, ви знаєте, напевне, є така статистика, що дві третини контрактників, прослуживши свій перший термін, звільняються. Тут цікавий момент у тому, що ми зараз обговорюємо стосовно командирів. І не тільки, можливо, через мале грошове забезпечення. Це не основна причина, як виявляється. А одна з основних причин – що просто командири, м’яко кажучи, не завжди адекватні, я так м’яко скажу.

– Пане Олександре, абсолютно з цим згоден, з цим твердженням. Абсолютно! Підтверджую, що так воно є. І, повірте мені, де мені не доводилося працювати, я знав про цю проблему. І завжди казав про те, що гроші – це важливо, але те, що вони звільняються, то тут вина вже командира. Відповідно таку роботу, як могли, звісно ж, проводили і будемо продовжувати далі боротьбу з цим.

– Є можливість у молодшого офіцера або у рядового достукатися? Адже він має «через голову» того, хто, можливо, його ображає, пройти? Чи як?

– Тут один із варіантів, я завжди кажу, перед тим, як, припустимо, ви звернулися і написали ганебний пост у фейсбук: чи зверталися ви по команді? Як правило, кажуть: так, звертався, мені не допомогли. Добре. У вас на вході у штаб висить телефон гарячої лінії. Чи дзвонили ви туди? Ні. Не дзвонив. Будь ласка, звертайтеся. Ми намагаємося…

– А конфіденційність гарантується тому, хто дзвонить?

– Звісно! Як же ж цим боротися потрібно.

– Так звані «неуставные отношения», «дідівщина» в нас час – це смішно? Виключається цей радянський спадок?

– Не бачив. Не зустрічався. От десь, десь, десь, десь, десь, десь, десь, то, можливо, вони і є. Але їх настільки видно зараз мало, що ми його не бачимо.

По-перше, ми зараз у 20 років призиваємо на військову строкову службу. У 20 років – це вже зовсім дорослі, скажімо так, хлопці, яких важко… Я не знаю, чи за рік він може стати тим класичним російським чи радянським «дідом», щоб над іншим 20-річним знущатися. Мабуть, воно в нас відпало саме по собі. Мабуть. І слава Богу!

– До речі, у нас одне з запитань у соцмережах: «Призов, строкова служба – є у ньому потреба?» Як ви вважаєте? Чи суто професійна комплектація?

– Є. У ньому одна потреба – ми маємо готувати мобілізаційний ресурс для того, щоб, якщо не дай Боже, можна було призвати підготований особовий склад. Є.

– Ну, і, звісно, не зразу на фронт посилати? Звісно ні?

– Ні.

ЗСУ і бюрократія

– Армійська бюрократія. Теж у коментарі Радіо Свобода ветеран Андрій Підлісний констатує: журнали бойової підготовки, картки вогню. Звісно, повністю не «паперових» армій ніде немає. Навіть найрозвинутіші. Немає такого, щоб повністю електронний вигляд. Але українська армія – багато дублюючих документів, вони поглинають всю роботу, втрачається час на бойову підготовку особового складу.

– Є така проблема. Не хочу хвалитися. На третій день мого перебування на посаді я приїхав у район проведення операції – от хто мене бачить, то можете цим скористатися. Я зібрав всіх командирів військових частин і перше, що я сказав, то це про те, що на взводних, ротних опорних пунктах залишаються тільки бойові документи. Це карточка вогню, робоча карта, схема орієнтирів. Усе, решту звідти прибрати і більше до мене не звертатися з цього приводу. Тому що я дав таку команду командирам військових частин прибрати всі папери. Тому вже казати про те, що хтось штучно створює цю «паперову» армію, вже немає. От я як головнокомандувач кажу: я наказав прибрати!

Інша справа, що дещо поки що (і це така моя дуже велика мрія) намагаємося впровадити все ж таки автоматизовану систему управління, продовжити впровадити електронний документообіг. Так, певний ряд посадових осіб дещо поки що на паперах. Зав’язується. Але знову ж таки тому є об’єктивні і суб’єктивні причини. Але знову ж таки з ними йде постійна боротьба. Я думаю, що найближчий рік-два ми все ж таки спробуємо. Хоча у нас кожне намагання зменшити чогось…, але все ж таки ми спробуємо зробити навпаки, щоб дійсно їх зменшилося. Принаймні у бойових умовах.

Я ще раз повторюся. Я на третій день перебування на своїй посаді наказав прибрати все: журнал для журналів, журнал обліку, журнали…, такі ганебні явища, які там були. Їх немає бути від слова «взагалі», бо я наказав їх прибрати. Крапка.

ЗСУ і зарплата

– «Донецький парніш» (такий акаунт у телеграм у нашого глядача): «Чи є проблеми з зарплатою в ЗСУ?» (Напевне, риторичне питання). «І як їх планують вирішувати, на ваш погляд? Як варто їх вирішувати?»

– Їх варто вирішувати. Необхідно було вже давно це питання вирішити. Але знову ж таки ми прекрасно, чудово розуміємо, що, мабуть, є певні проблеми перш за все держави, чи зможе вона ці кошти виділяти нам, чи не зможе вона виділяти. Тому треба однозначно вирішувати.

І ми дуже багато розмов вели про те, з якої зарплати починати, яку необхідно зарплату отримувати. Немає сенсу зараз, щоб дати свою думку вам, висловити, скільки має отримувати…

– На передку зараз скільки? 32-33 тисячі гривень на місяць.

– Так (32-33 тисячі гривень – перша лінія – ред.).

– А хто глибше в тил – 10 тисяч навіть є зарплата?

– Чому? Ті, хто знаходяться не на першій лінії, набувають АТОшну надбавку все рівно, отримують там плюс 5 тисяч. Ну і все, виходить. Полігони – ми платимо 3,5 тисячі. Район оперативно-тактичного угруповання «Південь» – також 5 тисяч йде доплата.

– І у цьому зв’язку констатували в офісі омбудсмена України, пані Денисової (17 вересня), що заборгованість із обов’язкових виплат військовослужбовцям ЗСУ становить майже півтора мільярда гривень. Це ж не жарти! І нібито, за цими даними, припинене фінансування бойових виплат військовослужбовцям, які виконують завдання в зоні проведення ООС. Що скажете у відповідь?

– Скажу, пане Олександре, те, що я дуже поважаю пані Денисову, але знову ж таки це питання не до мене. Я не плачу грошей. Я сам їх отримую від Міноборони.

Принаймні можу сказати, за тією інформацією, яка в мене є, призупинені були знову ж таки у зв’язку з тим, що виділили коштів менше. Їх просто було менше виділено. Не тому, що там був «поганий» Хомчак, чи був «поганий» Таран, вони не могли між собою домовитися, щоб солдатам платили гроші. Ні! Грошей було закладено менше спочатку в бюджеті, тому їх отримували менше. Станом на початок вересня. Мова ведеться про одноразові виплати, дійсно які є обов’язкові. Ми закрили червень місяць оздоровчими. Ну не ми, а Міноборони заплатило людям гроші, тим, які вже до червня місяця у відпустках побували, червень включно. Стали виплачувати. Гроші тепер пішли на оплату липня місяця.

Решта підйомних – поки що рух не пішов. Але знову ж таки кошти, наскільки я розумію – на минулому тижні міністр оборони проводив нараду – вже виділені і найближчим часом будуть виділятися. Підйомні будуть оплачені, піднайом (найм житла – ред.) буде оплачений. Поки так. Принаймні держава в особі Мінфіну запевнила Міноборони про те, що все буде виплачено.

ЗСУ і комплектація

– Ще одна така проблема, зокрема на неї концентрує увагу правозахисниця Ольга Решетилова…

– Знаю.

– Рівень комплектації бригад на передовій (офіційно не називається), за її твердженням – тільки близько половини. Це ж дуже впливає. 50%?!

– Усе дуже просто. Є директива головнокомандувача (навіть не мною підписана, ще моїм попередником), яка визначає показники для того, щоб бригада або батальйон зайшли у район проведення операції. Повірте мені, що відсотки у показниках там досить-досить нормальні.

Інша справа, що знову ж таки відбувається рух. І у зв’язку з тим, що там бригада знаходиться 7-8 місяців, ми можемо побачити, що вже на 7-8 місяці важливо десь спад до нижчих показників, скажемо так, відсоткових. Знову ж таки все це питання має вирішуватися командувачами і командирами відповідними, якщо вони за цим стежать.

Інформація від Олі хороша. Ми проведемо цю роботу відповідно.

– У 57-ій бригаді загинув боєць Валентин Чепурний. Минулого тижня це сталося. І його записали як цивільного. На момент загибелі у нього лише 2 дні, як закінчувався контракт. І тепер родина не отримає компенсації, бо він офіційно вже не був нібито контрактником. От як так?!

– Дійсно дуже сумна історія. Я був на цьому місці, де він загинув. Був в цій бригаді. На сьогодні відповідь можуть дати тільки правоохоронні органи. І на той момент, коли він загинув, він був третій день вже виключений зі списків військової частини. Він дійсно був виключений із списків частини. Це не те, що його там…

Підробити – це знову ж таки неможливо. Чому? Тому що це так званий добовий наказ, яким підписується, кого вводять, кого заводять для того, щоб харчувати і так далі. Підробити це неможливо.

Так, дійсно, виходить так, що цивільний. Так, сім’я може нічого не отримати. Але знову ж таки йти на тиск суспільний, підроблювати документи і робити так, щоб його не виключали зі списків частини, то це знову ж таки порушення чинного законодавства, це також неможливо. Я гадаю, що, можливо, якимось юридичним шляхом це можливо вирішити. Але на сьогодні тільки відповім про те, що так, людина була виключена зі списків. Дуже шкода, що він загинув. Дуже шкода! Але на сьогодні це так.

– «Максим» (такий акант у телеграм): «Є статистика про загиблих з боку російських окупаційних військ? Чи мають ЗСУ бодай приблизну цифру загиблих, поранених, втрат по той бік фронту?»

– По той бік фронту вся інформація, що стосується загиблих, закрита повністю. Я це можу констатувати. Інколи подаються повідомлення про загибель. Але досить чітко повідомляється: загинуло двоє цивільних осіб. Але знову ж таки у нас є шляхи, яким чином цю інформацію отримати. Така інформація у нас є. І ми знаємо.

ЗСУ і тероборона

– Територіальна оборона. Знаємо, цього року ухвалений закон відповідний. І тероборону виділять в окремий рід сил у складі ЗСУ. Що з цього боку скажете, ефективна штука, яка підкріплює дуже, зміцнює обороноздатність?

– Принаймні те, що вже збільшилася кількість особового складу, вже є бачення держави зовсім іншого підходу і до структури тероборони, то це все дуже-дуже добре. Але знову ж таки імплементація цього закону, виконання повністю всіх заходів, які там прописані, займуть певний час. Ми вже розпочали цим питанням відповідно займатися. Я думаю, що вона буде ефективна. Якщо не буде ефективна, то знову ж таки ми будемо поправляти.

Я був на засіданні Комітету Верховної Ради по обороні й розвідці. Депутати готові співпрацювати, готові цей закон, якщо необхідно буде, доопрацьовувати і так далі. Є дуже чітке розуміння. І мені це дуже сильно сподобалося. В комітету безпосередньо саме по закону про тероборону і про…

– Але от саме загони тероборони – це така запорука у тому числі, що, якщо противник сунеться вглиб, він добряче «отримає на горіхи».

– Так. Я у цьому впевнений.

– І це не просто «лякалочки»…

– Ні. Я в цьому впевнений.

– Ось ця «швейцарська модель» – це серйозно? Якщо можна порівнювати.

– Так. Звісно, це дуже серйозний захід. Наша головна мета була – ми майже 480 тисяч пропустили через жорна цієї війни людей, які воювали, які отримали досвід, і які, звісно, стануть нам у нагоді. Обов’язково. Ворог має знати, що кожен двір – це фортеця.

ЗСУ і НАТО

– Співпраця України і НАТО. Ми вже згадували про спільні навчання. От свіжа інформація. В українській армії повідомили, що вже 300 стандартів альянсу втілено. 2,3,5 назвіть з цих 300-т. У чому це?

– В питаннях управління. В питаннях планування. В питаннях підготовки. Та все, чого завгодно. У питаннях застосування. Тобто ми повністю вже фактично розробили оті стандарти, за якими виконує завдання НАТО. Але цього замало. Для того, щоб ми стали НАТО, необхідне, на мою особисту думку, політичне рішення. Ми вже готові. Можемо так сказати.

– Україна готова бути членом НАТО?

– Готова бути. Чому ні?

– Питання за політиками тільки? По той бік, звісно.

– Так.

На танку по Арбату

– Ви сказали, що хотіли би, як ви висловилися, «акуратно» проїхатися на танку по Арбату в Москві після перемоги. Згадується міністр оборони Гелетей, який заявляв про парад у звільненому Севастополі. Потім йому багато це закидали.

У цьому зв’язку ви серйозно так вважаєте? Чи це більше такий тролінг?

– Більше, звісно, це був тролінг. І я відповів саме так, як хотіла би, мабуть, почути і Яніна Соколова. Мені хотілося б, щоб звільнили наші окуповані території, щоб Крим і Донбас стали українськими, щоб там замайоріли наші прапори, щоб закінчилася війна. Оцього мені хочеться перш за все. Якщо для цього врешті-решт прийдеться щось зробити…

– Даруйте. Якщо так вже продовжити – в такій стилістиці. Путін усе закидав, що «один народ» і, мовляв, українські землі Україні не належать. Стаття у нього була. Але історики нагадали, що Таганрог свого часу якраз був у складі України. Я вже про Кубань мовчу. То, може, у цьому сенсі можлива визвольна операція ЗСУ? Як ви, пане Командувач, вважаєте?

– У тому ми і відрізняємося від наших запеклих ворогів. Тому що ми завжди за свою свободу воюємо.