В Полтаві відкрили алею героїв. Ходжу від одного побратима до іншого. Кладу цигарки. Палив за життя чи ні – пофіг. Від мене повага, а на тому світі згодиться. Поруч дружина та онука. Дружина щось запитує по кожному, де зупиняюся, де стримую сльози. Онука достатньо доросла. Майже половина її життя в цій війні. Тихо поруч.
— Дідусю, а скільки у тебе нагород?
Маю майже шість років війни за плечима. За майже три роки після Вторгнення крім доган нічого. Кілька медальок за АТО. Червонію що не герой. Мовчу, бо якось соромно відповідати дитині.
— То скільки? Он у дяді аж чотири. – малу навчили в школі рахувати. Показує на відзнаки біля портрету. Я їх не відразу й помітив.
— Три чи чотири. – відповідаю.
Дитина радіє. Пишається мною.
— Я уважно дивилася. Дуже мало у кого аж стільки!
Після слів дитини почав звертати увагу на правий верхній куток стел. У кого одна медалька. У кого дві. У тих, хто воював в АТО трохи побільше… Але загалом одна-дві нагороди, а то й взагалі нічого…
Замислився. За Радянського союзу на такий же період була купа героїв. Реальних та надуманих. Гастелло, який з літаком впав на ешелон, міфічні «панфіловці», палійка людських хат Космодем’янська (яку свої ж згубили), штрафбатовець Матросов та ще багато хто. Та й нинішня руZZня не відстає. Згадаємо лише придурка, що «з відірваними ногами повз 12 км стискуючи в долонях трофейні гранати». На фото зашкварених тварюк нагород в два-три ряди. Хоча читаєш в некролозі – це падло встигло повоювати проти нас пів року чи рік…
А що у нас? Немає героїв? Згадую Ольху, який в Авдіївці дві доби сам тримав позицію. За 40 метрів від нього ворожий окоп. Він всіх п’ятьох 3,14дарів по іменам знав. Коли його міняли то ледве змогли розтиснути долоні. Бо в кожній по гранаті. Сергій, позивний Поляк, сам 60 кг протитанкового на «нолик» і там добряче тією бабахалкою під Курахово розважався. Ісус, який з побратимом витягнув з «допи» пораненого… Медик Оса врятував купу життів, а за поранення медальку отримав лише через два роки. Валерія Єнот латала мене на еваку, ходила на штурми під Соледаром,. Чи є у неї хоч якась нагорода, крім за поранення? Та лише по моєму підрозділу з половини можна зробити Героїв національного масштабу. І на відміну від 3,14дарських реальних, а не надуманих.
Намагаюся згадати чиє ім’я «дзвенить» на всю Україну, хто у нас Герой національного масштабу… Пес Патрон, 3-тя штурмова, пілоти Да Вінчі, Привид Києва… Або собачка, або полеглий, або колективно. Був персоніфікований Залужний та й того «з’їли». На кого рівнятися молоді? З кого брати приклад? Ким нам всім пишатися? Орденоносним Лисим ухилянтом з кварталу?…. Герої є, але якось їх і наче немає… А це ще одна з причин нинішньої непопулярності військової служби. Одна з…
Таке враження, що то політика влади. Щоб після Перемоги прозвучало сталінське: «народ гвинтик перемоги». Щоб комбатантам не спрощувати шлях до парламенту чи до інших гілок влади. Щоб не заважали, не плуталися під ногами у «справжніх політиків та «ефективних менеджерів»…
