ЕРІК БЕЛОУ: ОЦІНКА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ТИЖДЕНЬ З 11 ПО 17 КВІТНЯ

ОГЛЯД

Отут ви знайдете аналіз ISW [Інститут дослідження війни, американський аналітичний центр – перекл.] за 15 квітня:

ЗА ВІСІМ ТИЖНІВ ВІД ПОЧАТКУ ВІЙНИ СТАН СПРАВ У РОСІЯН ЕВОЛЮЦІОНУВАВ ВІД ПОГАНОГО ДО ЖАХЛИВОГО, НИЩІВНОГО, КАТАСТРОФІЧНОГО І $%@#&#!!!.

[далі автор наводить посилання на тред у Твітері із аналітикою подій 47-51 днів війни]

Зараз на війні відбувається так багато усього, і так багато доводиться відфільтровувати, що цього тижня мій огляд буде зосереджений на деяких стратегічних наслідках путінського безумства. (А вони досі не збагнули, що багатокілометрові колони бронетехніки – це те, що ми тут всі називаємо «цілями»).

РОСІЙСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ КОРАБЕЛЬ, ІДИ НАХУЙ

Коли я служив у Туреччині, то отримав сертифікат аквалангіста й одним із улюблених моїх занять було пірнання до затонулих кораблів. Що ж, тепер у водах біля Криму з’явилася нова атракція.

Після «таємничого» вибуху боєкомплектів, перлина у короні чорноморського флоту РФ – [крейсер] «москва» – перетворився на підводний човен. Звісно, десь у кишківниках кремля знайдеться якийсь чиновник, що скористається стандартним поясненням російських військових провалів: «Такий був наш план, таваріщі».

[виділено форматуванням як довідкову інформацію – перекл.]

Вартість пострілу з ПТРК Джавелін: $78 тис.

Вартість танка T-72: $1,2 млн.

Вартість усієї програми з розробки ПКР Нептун: $40 млн.

Затопити флагман Чорноморського флоту: безцінно.

Коли російська армія втрачає танк, вона завжди… може відбудувати… ніт, не може. Втрата військового корабля є нескінченно гіршою для росії. Навіть якби рф досі могла виробляти танки, кораблебудування вони загубили разом із розпадом СРСР. За іронією, більшу частину радянського кораблебудування було зосереджено в Україні. Крейсер «москва», що його спустили на воду у 1979 році та модернізували за останні десять років, був єдиним бойовим кораблем в цілому російському флоті.

[Вочевидь, тут автор має на увазі конкретно Чорноморський флот рф і те, що крейсер «москва» був у ньому єдиним кораблем такого класу – перекл.].

Тож навіть якби війна скінчилася завтра, і росії зійшли з рук такі дрібниці як геноцид, а Захід зняв би санкції, то путін коли-небудь спромігся би на те, щоб відбудувати свою армію та відновити втрачені літаки. Але відновити втрачені військові кораблі він не зможе.

Наразі росіяни втратили великий десантний корабель (ВДК) – такі судна вони ще раніше мусили купляти у Франції – і свій флагман. Станом на зараз є підстави вважати, що розв’язана із Україною війна стане для російського флоту навіть більш руйнівною, ніж для інших видів російських військ.

НАТО

У росії НАТО – це повноцінний іменник з чотирьох літер. Саме ця «штука» бентежить російську параною та змушує росіян коїти дурниці – наприклад, нападати на сусідів. Якщо втрати російського флоту можна охарактеризувати як катастрофічні, то факт, що Фінляндія і Швеція тепер падають в обійми НАТО це вже якийсь апокриф.

Якщо говорити про досягнення, то за саме лише винищення своєї армії путіну варто було дати звання «Найгірший і найнекомпетентніший правитель у російській історії». Одночасна відмова Швеції та Фінляндії від 200- та 70-річного нейтралітету, відповідно, закріпить за ним це звання на століття вперед.

І Швеція, і Фінляндія, впиралися реверансам з боку НАТО впродовж багатьох десятиліть, із посиланням на гарантії безпеки від москви. Україна мала такі саме гарантії згідно мінських угод [не кажучи вже про Будапештський меморандум – перекл.]. Тепер усі добре втямили, чого варті гарантії з боку путіна.

Ясно, що путін усвідомлює, наскільки серйозну загрозу російському впливу та гегемонії становить розширення НАТО коштом Швеції/Фінляндії, тож, ну ви розумієте… брязкання ядерною зброєю. Перш ніж ми спишемо цей трагічний когнітивний дисонанс на банальну дурість (адже так воно і є), нам ще доведеться зрозуміти, чому такі погрози лунають, та чому вони досі є серйозними – цьому я присвячу окремий пост. (Попри серйозність тих погроз, НАТО абсолютно точно треба розширюватися та стримувати ті біди, які путін несе своїм сусідам).

[виділено форматуванням як довідкову інформацію – перекл.]

Отже, в підсумку… Напад на нейтральних сусідів – інші нейтральні сусіди розмірковують про вступ до НАТО. Ядерні погрози – сусіди позбавляються сумнівів щодо вступу до НАТО.

У будь-якому випадку, як і йшлося у попередніх звітах [доступні англійською у блозі автора на Medium : https://medium.com/@diary-of-a-nerdy-kid – перекл.], росія демонструє нам, що вона абсолютно точно не є наддержавою. Їхня міць є радше удаваною, що своєю чергою є напрочуд важливою рисою російської політичної психології.

КИТАЙ СПОГЛЯДАЄ

Інша справжня наддержава – Китай – тим часом спостерігає за розвитком подій. Вірно слідуючи своїй Політиці одного Китаю, він цілком рішуче готувався до військової сутички за Тайвань. Тепер вони не просто дають задню; на додачу, проти них тепер постане «нарваний» блок тихоокеанських держав, які не зважатимуть на усяке «г**но», яке нестиме Китай.

Попри те, що Сі [Цзіньпін – перекл.] зараз має достатньо важелів впливу на путіна – якому тепер є папіком – Сі доведеться вирішувати, чи хоче він залагоджувати відносини із «тихоокеанським блоком», чи він і далі тягнутиме свого шаленого дядька за стіл із почесними гостями.

Дякую за читання,

Ерік (Token Army Guy)

За переклад дякуємо Anton Shygimaga

Оригінал тут : https://medium.com/…/russo-ukraine-war-assessment-week…

.

ЕРІК БЕЛОУ – військовий аналітик. Випускник Військової академії США, вивчав оперативний і системний аналіз. Протягом 9 років служив на різних офіцерських посадах у сухопутних військах.

Rostyslav Semkiv

P.S. Хто винен у швидкій здачі української Херсонщини?

Валерій Коломієць
незалежний експерт, колишній дипломат (працював в МЗС України на посадах заввідділу Туреччини та Південного Кавказу, начальником управління країн Східної Європи, був радником посольства України в Молдові тощо)

Почався 54-й день великої війни. 54-й день надлюдських зусиль захисників України та всього українського народу заради досягнення єдиної мети – перемоги над російським агресором. Однак суспільство й досі не отримало відповіді на питання, що призвело до обвалу оборони на Півдні, наслідком чого стали блискавичні прориви ворога до Нової Каховки, Мелітополя, Енергодара, Бердянська, швидка втрата Херсона та, згодом, оточення російськими військами Маріуполя. Того самого Маріуполя, який, уже стає очевидним, є найбільшою гуманітарною катастрофою в Європі ХХІ століття.

Ключове питання – чому були розміновані/не були заміновані (принципової різниці немає) виходи з Криму на Чонгар, Чаплинку та Каланчак?

ЧИ БУЛА ЦЕ “СЛУЖБОВА НЕДБАЛІСТЬ”, ЧИ ЗРАДА НА ВИСОКОМУ РІВНІ?

Зазначу, що йдеться не про облаштування повноцінних оборонних позицій на безлісому та рівному рельєфі причорноморських степів, а саме про мінування та встановлення інших інженерних споруд, що мали б затримати швидке просування ворога з Криму вглиб материкової території.

Адже в умовах військових дій високої динаміки часовий лаг навіть у декілька годин, а то й декілька діб (зокрема, в разі застосування з нашого боку вогневого впливу при спробі перетину противником мінних полів), дозволив би виявити основні напрямки наступу російського агресора на півдні України та провести передислокацію наших підрозділів для оптимізації оборони.

Отже, 10 березня секретар РНБО Олексій Данілов в інтерв’ю “Радіо Свобода” заявив, що влада зрозуміла про неминучість війни з Росією ще в листопаді 2021 року та очікувала загострення на харківському, донецькому, луганському і кримському напрямках. Аналогічні “одкровення” ми чули і з вуст радника керівника офісу президента Олексія Арестовича у квітні.

Виявилося, що наші очільники мали підтверджені дані, що Кремль готується до вторгнення, ще на початку грудня минулого року (подальші пояснення Арестовича, чому влада не попередила суспільство про високу ймовірність російської агресії, взагалі належать до сфери ірраціонального і потребують окремого дослідження).

Однак що було зроблено/не зроблено за ці три-чотири місяці для посилення системи оборони на кримському напрямку, залишається для українського суспільства загадкою.

Єдиною інформацією, що знаходиться у відкритому доступі, є проведення, починаючи з 15 лютого, Антитерористичним центром при управлінні СБУ в Херсонській області “багатоетапних контрдиверсійних навчань“.

• Чому під егідою СБУ, а не ЗСУ, хто затверджував відповідне рішення? І чому “контрдиверсійних”?
• Що це було – неправильна оцінка військово-політичним керівництвом країни характеру та масштабу загрози чи злий намір?
• Чи є випадковим збігом той факт, що 2 березня правоохоронцями був затриманий за державну зраду помічник начальника Управління СБУ в Херсонській області – керівник АТЦ полковник Ігор Садохін?
• Чи діяв зрадник наодинці, самотужки розміновуючи виходи з Криму?
• Чи відстежувало головне управління внутрішньої безпеки СБУ, яке підпорядковується безпосередньо голові Служби, активність співробітників херсонського управління, у тому числі перебіг згаданих вище контрдиверсійних навчань?

Наступне запитання в цьому ланцюгу трагічних подій перших днів російської агресії на Півдні: чому 26 лютого не був підірваний міст через Дніпро між Олешками та Херсоном? Теж Садохін завадив? Знов самотужки?

Адже вихід ворога на правий берег Дніпра через Антонівський міст збільшив лінію нашої оборони на 150-200 кілометрів.

Україна була вимушена задіяти значні сили і засоби для захисту Миколаєва (ключового пункту у контексті подальшого просування противника на Одесу), Вознесенська, Кривого Рогу та низки інших важливих міст на правобережжі Дніпра.

Водночас, у разі підриву мосту, ці сили та засоби могли б бути залучені до посилення оборони стратегічної цілі росіян на українському Півдні – греблі Каховської ГЕС та шлюзів Північно-Кримського каналу в районі Нової Каховки.

Можливо, хотіли зберегти Антонівський міст для проведення в майбутньому контрнаступальної операції? А що, хтось має ілюзії, що ворог залишить цю стратегічну переправу цілою в разі відступу з правобережжя Дніпра?

Тепер повний контроль над обласним центром – Херсоном – дозволяє агресору провести “референдум” щодо створення “ХНР” із подальшим визнанням цього утворення за схемою, застосованою щодо т.зв “ДНР/ЛНР”, або ж включенням “республіки” до складу Росії за алгоритмом, задіяним у 2014 році для окупованого Криму.

За внутрішньою хворобливою логікою російського агресора, переведення окупованої Херсонщини у статус союзника чи навіть суб’єкта РФ “легітимізує” право Кремля на застосування тактичної ядерної зброї.

Питання на часі: якщо особи, які допустили ці критичні помилки або вчинили державну зраду, продовжують обіймати свої посади у військово-політичному керівництві, чи можемо ми бути впевненими в тому, що подібна ситуація не повториться ближчим часом на сході України?

І це питання не внутрішньополітичної боротьби чи партійних вподобань. Для українського суспільства, для Української держави –

ЦЕ ПИТАННЯ МОЖЛИВОСТІ ЗДОБУТИ ПЕРЕМОГУ НАД ВОРОГОМ, ЯКИЙ ВЗАГАЛІ ЗАПЕРЕЧУЄ НАШЕ ПРАВО НА ІСНУВАННЯ.