Андрєй Борісич поки перемагає.
.
Мене зовсім не радує, що Андрія Єрмака не хочуть приймати у Вашингтоні настільки, що це вже просочується в пресу.
Ще більше мене на радує, що це не просто черговий бздик упоротої адміністрації Трампа, бо у Байдена теж не хотіли бачити Єрмака. Зараз він токсичний однаково що для республіканців, так і для демократів.
Я думаю, це результат того, що деякі нові політики начиталися Макіавеллі і вирішили, що раз Україна на перших шпальтах, значить вони будуть керувати світом не привертаючи уваги санітарів.
Але світ виявився дещо складнішим. І медійність – це добре, але вона не відміняє того, що твоя вага дорівнює твоєму впливу. Мені здається, на якомусь етапі пан Андрій дещо переоцінив свою вагу і вагу країни, яку представляв.
Оті твіти Байдену «чоми ми не в НАТО?» з літака чи висміювання друга України Бена Воллеса за зауваження про вдячність за допомогу Великої Британії, мали наслідки.
Бо нас, звичайно, люблять і співчувають, але ж ніхто не дасть витирати об себе ноги. А Андрій Борисович цих настроїв, на мою думку, не відчув. І дещо переоцінив свою і України важливість для союзників.
Я думаю, перший дзвіночок був коли адміністрація Трампа публічно закликала відкликати посла в США через скандал у Пенсильванії. Тоді посла залишили, показавши сталеві яйця і сталеві ж мізки. Бо якщо приймаюча сторона не хоче посла, значить його робота не буде ефективною. І рішення залишити посла і зруйнувати відносини з новою адміністрацією було, на мою думку, не найкращим.
Тепер другий дзвіночок – не хочуть вже самого Андрія Борисовича. Причому, не хочуть настільки, що вивели це небажання у публічний простір.
І тут питання до президента. Що він обере? Призначити перемовника, який не буде викликати відрази у найважливішого партнера і, можливо, доб’ється результату? Чи залишити свого друга, який результату не матиме точно?
Зараз такий час, коли ефективність дорівнює слову «вижити». Щоб вижити, ми зобов’язані бути ефективними на 200%. Інкше ніяк. То будемо, чи ні?