Немає жодних сумнівів, що Польща послідовно і потужно підтримує Україну, і ми маємо бути завжди вдячними польському народові за це.
Але, Польща — це не президент Дуда, як Україна — це не президент Зеленський. Тож, хочу нагадати деякі важливі, як на мене, речі про пана Дуду, знову-таки: не зменшуючи його особистий внесок у допомогу та підтримку України у боротьбі з російською агресією.
Почнемо з того, що популізм — страшна політична хвороба, яка не омине, на жаль, жодне суспільство, що будує демократію. В популістичні заяви, лозунги і обіцянки дуже легко повірити, бо вони завжди грають на надіях і страхах народу. Популістичні гасла політичних партій завжди починаються простими обіцянками, потім переходять до відвертих маніпуляцій і нищівної критики попередньої влади, а закінчитися можуть встановленням диктатури.
Україна почула такі гасла у 2019, і повірила в них: «Закінчити війну в своїй голові», «Просто пєрєстать стрєлять», «Зарплата чотири тисячі євро» тощо тощо.
Почула і Польща дуже схожі речі у 2020, коли президент Дуда переобирався на вже другий термін. Наприклад, він обіцяв, що упродовж п’яти років поляки досягнуть німецького рівня заробітних плат — щонайменше дві тисячі євро на місяць.
П’ятирічна монополія на владу партії «Право і Справедливість» (висуванцем якої був Дуда і яка впевнено виграла парламентські вибори у 2015 та у 2019 роках) проявилася згодом у схильності до авторитарних методів, згортання демократії в країні та наступ на свободу слова.
Нова польська влада постійно наголошувала, що Євросоюз є геть неефективним утворенням, не здатним адекватно реагувати на кризи.
Члени саме цієї партії — депутати Сейму — ініціювали та проголосували в 2016 році за те, щоб визнати події, пов’язані з Волинською трагедією, «геноцидом», здійсненим українськими націоналістами проти поляків.
А ще Дуда любить говорити про те, що «ідеологія ЛГБТ небезпечніша за комунізм».
Це тільки декілька фактів, щоб трохи відкрити очі на молодого і гарного Дуду та його право популістську партію, і почати думати тверезо.
А коли починаєш мислити тверезо і критично, стає зовсім недивним висловлювання Дуди про Україну як про «потопаючого».
Так само, як, власне, не є дивним згадка Зеленського у його промові в ООН про суперечку з Польщею щодо заборони на імпорт українського зерна. І якщо до популізму української влади додається ще політична незрілість, то до популізму польської — рішучість у намаганні виграти прийдешні вибори.
І щодо зерна. Поляки (а з ними угорці й словаки) вирішили, що вони можуть запровадити обмеження на імпорт українського зерна у порушення директиви Єврокомісії, тому що вони про це попередили. А ми вважаємо інакше — і маємо на це повне право (нагадаю, що саме ці європейські цінності й права ми зараз відстоюємо кровʼю). Тож нехай саме суд вирішить це.
Бо, які б популісти не приходили до влади в Польщі чи в Україні, панівними і головними мають залишатися: демократія, вільні вибори, свобода слова, відстоювання своїх прав та справедлива система правосуддя.
Щиро бажаю цього і польському, і українському народові.
Українська влада в історії з Польщею діє за принципом «назло мамі відморожу вуха».
Правда, вуха не її. А страждатимуть українська економіка і виробники, в тому числі сільгосппродукції, українські біженці, жінки і діти.
Велика помилка- використовувати трибуну Генасамблеї ООН для розборок з сусідами і друзями. Навіть якщо ці сусіди неправі в епізоді з блокуванням нашого аграрного експорту.
Треба говорити. Включати всі дипломатичні можливості. Залучати Брюсель до вирішення суперечки. А в нас тим часом фактично заблокували діалог з Польщею, заборонили депутатам брати участь в заходах в Польщі. Прийнамні , нам не дали відрядження на економічний форум в Карпач, де обговорювали безпекову ситуацію в Україні. І це безумство.
Замість шукати компроміс, згладжувати гострі кути, ми сваримося з UK, ображаючи міністра, з Німеччиною, тепер з Польщею.
Так, зовнішня політика — жорстка. Всі країни жорстко відстоюють свої національні інтереси, в тому числі , економічні. Це неприємно, але так живе світ.
За півтора роки страшної війни Зеленський звик до захоплених аплодисментів, які західна аудиторія посилає ЗСУ і українському народу в його особі. А коли виникли проблеми- ОП вдався до образ наших партнерів і плодить нових ворогів.
В Польщі зараз виборча кампанія. Жорстка й не завжди цивілізована. На жаль українські питання стали її частиною. Це неприємно. Але точно потребує терпіння і діалогу, а не загострення.
Сумно, що МЗС самоусунувся і віддав питання дипломатії ОП, де давно не бачать берегів. Ні у внутрішній, ні в зовнішній політиці.
Ті , хто готували Зеленському виступ на Генасамблею і вставили туди пасаж про «сусідів» в такій тональності, припустилися великої помилки.
Краще б президент привіз в Нью — Йорк і показав в ООН жменю спаленого російськими ракетами зерна з одеських портів. Ефект був би сильніший і акценти правильніші.
«Деякі наші друзі у Європі підривають солідарність політичним театром, роблячи із зерна трилер. Може здатися, що вони грають власну роль, але насправді вони допомагають підготувати сцену для московського актора» — Зеленський на засіданні Генассамблеї ООН.
Посла України в Польщі вже викликали в МЗС Польщі. А після цього на сайті МЗС України вискочило повідомлення, що Україна мовляв воліє уникнути судової тягомотіни по лінії СОТ.
Одним словом, зелені дятли так і не збагнули, ЩО вони учудили. Стосунки з Польщею ламаються просто в режимі онлайн. А ЗЕкта вже починає знову любиму тему про те як шалено винний нам Захід.
Скажу так. Порошенкові і його команді потім доведеться включаючи всі свої зв’язки, відбудовувати стосунки з Польщею до «як було». Але цього ніхто не побачить. Бо такі речі робляться кулуарно і без розголосу.