Друга річниця початку повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. Два роки щоденної боротьби на фронті, постійних обстрілів, повітряних тривог, воєнного стану та мобілізації.
У ці дні багато хто підбиває проміжні підсумки двох років великої війни. Хоча, насправді, цього року – 10 річниця початку найгарячішої фази російсько-української війни. Окупації Криму та Донбасу. Розстрілу Небесної сотні.
10 років Україна стікає кров’ю. Останні два роки – найбільш інтенсивно. І саме їх варто проаналізувати детально.
Як би це не звучало, але навіть таке людожерське вторгнення, яке вчинили росіяни – своєрідний шанс. Особливо після того, коли Україна встояла у перші місяці, і затяжний характер війни став очевидним.
Саме у ці місяці, як не дивно, був найбільший оптимізм. Чинна влада не залишила столицю, яка була майже в облозі ворожих військ. Більше того, президент почав інтенсивно виконувати свої прямі конституційні обов’язки – представляти інтереси України у світі.
Для бізнесу були введені нечувані досі послаблення, і, як чесно зізнаються найбільші на той момент підприємці – було враження, що коли ми відіб’ємося, настане зовсім інше життя. Життя в економічній свободі, якого і потребує український бізнес.
Суспільне єднання у ці перші місяці побило всі історичні рекорди. Переважна більшість громадян стали на захист батьківщини, допомагали одне одному, йшли до лав територіальної оборони.
Військові і весь сектор безпеки блискуче виконували свою роботу у надважких умовах. Тотальний спротив, до якого війська були підготовлені командуванням ще до початку вторгнення під керівництвом генерала Валерія Залужного, приніс свої результати. Задум загарбників був поламаний, ЗСУ дали гідний бій і не допустили падіння Києва, Харкова й інших великих міст України. А потім почали відтісняти росіян по всьому фронту.
Але прийшло літо 2022 року. І все почало різко змінюватися. Ще не так інтенсивно, як це станеться 2023 року, але перші “дзвіночки” вже з’явилися. У внутрішній політиці почалася побудова автократії. Напевно, з того часу, як стала очевидною повна беззмістовність телемарафону.
Країна жила військовими успіхами, звільненням Херсону і Харківської області. І часто переляком від постійних загроз для Запорізької АЕС, від погроз кремлівських карликів ядерною зброєю і так далі.
Як вся країна дізналася потім, насправді у ці місяці чиновники чинної влади тихо крутили найзухваліші корупційні схеми. “Яйця по 17” імені Олексія Резнікова, мільярдні аванси за зброю, яка так і не була поставлена військам і все те, про що стане відомо на початку 2023 року, відбувалося саме тоді.
Таке враження, що, відійшовши від першого шоку, високопосадовці вирішили, що красти потрібно зразу, все і як в останній день. І вже із зими корупційні скандали посипалися один за одним. За які досі правоохоронці показова ганяють абсолютно “лівих стрілочників”, але не тих, кого справді треба. Резніков – найкращий приклад.
Розквітла злочинна діяльність голови фінансового комітету парламенту Данила Гетманцева, під чуйним керівництвом якого фіскали разом з правоохоронцями почали патрати залишки бізнесу, який намагався вижити і зберегти робочі місця у і так майже неможливих умовах.
А потім чинна влада прийшла до формування своєрідної “директорії”. Як висловився Володимир Зеленський, керування країною за допомогою п’яти менеджерів.
За фактом Конституція України зі всіма закладеними в неї нормами на кшталт таких дрібниць, як розподілення повноважень гілок влади між Верховною Радою, Кабінетом міністрів, підмінена “міністерством всіх справ” у вигляді Офісу президента. Саме звідти сучасна “директорія” рулить всіма процесами, а основний закон залишився красивою книжкою для інаугурації.
Не менш ефективним інструментом управління стали кримінальні справи, а суспільна думка формується завдяки підконтрольній мережі телеграм-каналів. Під кінець двох років великої війни чинна влада дійшла до стеження за незалежними журналістами.
А стратегічні союзники, які ще влітку минулого року писали до України цілком конкретні листи з переліком необхідних реформ, попереджаючи про загрозу для надання допомоги у разі “ігнору” з боку влади, продовжують марати папір, заклинаючи Банкову схаменутися.
Останній приклад – лист послів держав «Групи семи» до керівництва українських органів влади, в якому вони застерегли від ухвалення реформи Бюро економічної безпеки, яка не відповідає вимогам євроінтеграції та програми МВФ. Фактично стратегічні союзники вважають неприпустимою урядову реформу БЕБ, яку насправді розробили зовсім не в Кабміні, а в ОП. Для того, щоб ефективніше контролювати силову вертикаль.
В межах тих же політичних процесів президент вирішив звільнити генерала Залужного і всю його команду з Генштабу. Уявивши в ньому свого політичного конкурента, хоча в жодну політику генерал не ходив і йти не може за законом. Жодного чіткого і професійного пояснення цього рішення не пролунало й досі.
А ось що лунає щоденно – це те, про що Залужний попереджав. Скандали навколо мобілізації, система якої була зруйнована популістичним рішенням про звільнення всіх “воєнкомів” пачкою і без розбору. Тепер цю ситуацію влада у звичній манері намагається якось виправити спірними законодавчими ініціативами.
І, напевно, найголовніше сьогодні. Відсутність допомоги з боку ключового союзника – США. Мудрий Бен Воллес, колишній міністр оборони Велокої Британії, м’яко попереджав – закінчуйте “ковбойствувати” і починайте проявляти адекватність, бо буде біда. Внутрішньополітичні проблеми в США – це одна історія. Але ті ж опитування в Америці свідчить: більшість виборців бажають, щоб Штати підтримували Україну.
То, може, справа не тільки у мігрантах з Мексики? Можливо, листи G-7 треба не на гвіздок на Банковій вішати, а перечитати “п’ятьом ефективним менеджерам?”. Там написані цілком розумні речі. Від яких залежить, зокрема, і те, чи буде захисникам України чим вбивати російських загарбників. Як і наявність грошей у державному бюджеті.
Такі ось невтішні підсумки другого року великої війни.