«До нас тільки зараз, як до жирафа, почало доходити, хто ми є…
Ні, підказки і натяки демонстративно були розкладені повсюдно, але ж ми такі скромні, такі толерантні, такі поступливі, такі меншовартісні і віктимні, що аж сліпі.
А чи ставили ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?» Україна розміром приблизно, як Британія, Румунія і Польша разом узяті.
Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє нарєчіє, которого нє сущєствуєт» має сукупно до мільйона слів???
Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е.
Як в «маленькую культуру» вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші в Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів.
Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року?
І це лише верхівка верхівки айсберга.
Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік.
Українці були такими завжди. Нам про це кричать історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно.
Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості.
І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і прапрадіди були вільними та прекрасними!
Вони високо літали і в курниках не жили.
Це треба знати і пишатися!
У будь-якій незрозумілій ситуації пишайся Україною!
Я перевіряв.» (с) Олександр Висоцький
В межах кордонів України державність існує понад три тисячі років, а сама Україна — це просто чергова назва народу, який тисячоліттями живе на одній території, має свою прадавню мову, має свою культуру, свої давні звичаї і традиції.
На нашій території свої держави і міста мали предки українців:
Кімерійці (1250 — 645 д.н.е)
На території сучасного Миколаєва близько 1250—925 років д.н.е. існувало місто людей кімерійських.
Місто Кімерія — стародавнє місто-порт кімерійців, розташоване в історичному центрі сучасного міста Миколаєва, біля місця злиття річок Південний Буг та Інгул. Місто побудоване у формі овалу. Це найстаріше місто на території України, що згадується в писемних джерелах.
Скіфські царства (612 д.н.е — 260 н.е)
Сарматські держави (450 д.н.е — 400 н.е)
Імперія Гунів (370 — 469 рр.)
А також держави готів і антів.
«Слов’яни» вперше згадується Прокопієм Кесарійським в оповіді про події 512 року.
Як словʼянські держави відомі князівства полян, древлян, сіверян, білих хорватів, волинян, тиверців, уличів.
Київська Русь (882 — 1240 рр.)
Галицько-волинське князівство (1199 — 1349 рр.)
Перша згадка назви «Україна» — 1187 р.
Запорізька Січ (1556 — 1775 рр.) (8 січей, а перша згадка назви «козак» в 1493 р.)
Козацька Україна (1775 — 1905 рр.)
Україна (ЗУНР + УНР) — з 1917 р по теперішній час.
Але нашу давню історію нам нещадно кастрували, вирізали, наш народ назвали племенем до 9 століття, а далі — незрозуміло чим до 19 століття, і тільки на початку 20 століття, кажуть, утворилася нація українців.