Десятиліття брехні. Як у Росії досвяткувалися аж до путінського «побєдобєсія»

136
Брехня і перемога

9 травня 1981 року я, тоді ще 14-річний школяр, прийшов на відкриття нової будівлі «Українського державного музею Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» на Печерських пагорбах. Рух було перекрито: від комплексу щойно від’хав кортеж генерального секретаря ЦК КПРС, голови президії Верховної Ради СРСР Леоніда Брежнєва.

Брежнєв – йому залишалося жити всього півтора року – був головною фігурою на церемонії і учасники відкриття музею вшановували його, скромного офіцера воєнних часів, як одного з полководців Другої світової війни. Але це вже було настільки звичним атрибутом останніх років правління Брежнєва, що я просто не помітив ритуальних улесливих промов.

Фотографії щодо відкриття в Києві у 1981 році Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», частиною якого є монумент «Батьківщина-мати»: 1) Ліворуч зверху: делегація генсека КПРС Леонід Брежнєва у Москві, 8 травня 1981 року; 2) Праворуч зверху: Брежнєв в аеропорту в Києві, 8 травня 1981 року; 3) Ліворуч: Брежнєв і Щербицький на трибуні на площі Музею, 9 травня 1981 року; 4) Праворуч знизу: Брежнєв і Щербицький відкривають будівлю Музею 9 травня 1981 року
Фотографії щодо відкриття в Києві у 1981 році Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», частиною якого є монумент «Батьківщина-мати»: 1) Ліворуч зверху: делегація генсека КПРС Леонід Брежнєва у Москві, 8 травня 1981 року; 2) Праворуч зверху: Брежнєв в аеропорту в Києві, 8 травня 1981 року; 3) Ліворуч: Брежнєв і Щербицький на трибуні на площі Музею, 9 травня 1981 року; 4) Праворуч знизу: Брежнєв і Щербицький відкривають будівлю Музею 9 травня 1981 року

Шок чекав мене вже під час екскурсії по музею, у залі бойової слави. Там, у цоколі монумента «Батьківщини-мати», золотими літерами по білому мармуру, були вибиті прізвища героїв Радянського Союзу – учасників війни. І що ж я побачив нагорі?

Зображення чотирьох зірок героя і напис:

Брежнєв Леонід Ілліч

Жуков Георгій Костянтинович.

Я отримав дуже хороший – і наочний – урок фальсифікації історії Другої світової війни

Брежнєв справді тоді вже був тричі героєм Радянського Союзу і героєм соціалістичної праці (через півроку він отримає ще одну зірку героя і «вознесеться» над маршалом Жуковим, який був «усього лише» чотири рази героєм Радянського Союзу). Але ось тільки маршал Жуков, три з чотирьох своїх зірок отримав за участь у бойових діях і дві – під час Другої світової війни (четверту – за придушення антикомуністичного та антиімперського повстання в Будапешті). А Брежнєв вперше став героєм Радянського Союзу вже тоді, коли був генеральним секретарем ЦК. Пізніше присвоїв собі звання маршала і навіть нагородив себе самого орденом «Перемога» – в порушення статуту самої нагороди (після смерті Брежнєва його родичам довелося повернути орден). І ось – кульмінація. У залі бойової слави музею цей чоловік, який був політпрацівником і отримав генеральські погони тільки наприкінці війни, був на першому місці – перед усіма маршалами, генералами, перед знаменитими льотчиками, танкістами, артилеристами…

Так я отримав дуже хороший – і наочний – урок фальсифікації історії Другої світової війни. І якщо задуматися, всі ці роки були – і залишаються – битвою правди і фальсифікації. Це теж фронт і теж спадщина цієї страшної війни.

Приховування фактів і підміна їх міфами

Кажуть, що історію війни завжди пишуть переможці. Але переможці – аж ніяк не завжди фальсифікатори. А в Радянському Союзі – і у путінській Росії – це саме так. Приховували факти і намагалися підмінити їх міфами. Приховували документи – той же пакт Молотова-Ріббентропа пролежав у закритих архівах радянського керівництва аж до краху СРСР.

Міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов (праворуч, сидить) підписує пакт Молотова-Ріббентропа. Третій ліворуч – генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Москва, 23 серпня 1939 року
Міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов (праворуч, сидить) підписує пакт Молотова-Ріббентропа. Третій ліворуч – генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Москва, 23 серпня 1939 року
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року
Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року
Німецькі та радянські військові після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Німецькі та радянські військові після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР
Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР
Під час спільного парад Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Під час спільного параду Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Зустріч військових Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 20 вересня 1939 року
Зустріч військових Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 20 вересня 1939 року
«Арка Перемоги» зі свастикою та червоною зіркою у день спільного параду Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
«Арка Перемоги» зі свастикою та червоною зіркою у день спільного параду Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Намагалися перетворити війну на перемогу російського народу – так, ніби громадяни інших національностей не воювали й не гинули

Намагалися не згадувати про перші, найстрашніші роки війни. Намагалися давати слово маршалам і затикати рот солдатам – це вже після першої опублікованої повісті київського письменника Віктора Некрасова «В окопах Сталінграду» з’явився вираз «солдатської правди» і люди, які ризикували своїм життям і бачили, як гинули їхні товариші, отримали можливість розповісти про кошмар війни. А до цього війна була як у фільмі «Падіння Берліну» – свято і оплески Сталіну, який прилетів до німецької столиці (насправді диктатор там не був).

Коли реальні події зникли під сміттям пропаганди, стали святкувати – і досвяткувалися аж до путінського «побєдобєсія»

З історії війни викреслювали цілі розділи. З вулиць радянських міст виганяли інвалідів, які пожертвували своїм здоров’ям, своїми руками і ногами заради перемоги. Засипали Бабин Яр – щоб забули про незручний Голокост. Намагалися перетворити війну на перемогу російського народу – так, ніби громадяни інших національностей не воювали й не гинули. І тоді, коли реальні події зникли під сміттям пропаганди, стали святкувати – і досвяткувалися аж до путінського «побєдобєсія».

А насправді перемога у будь-якій війні – це не «свято зі сльозами на очах», як співається в радянській пісні. Це усього лише можливість плачу в тиші, без страху завтра загинути самому й втратити близьких. Без бомбардувань, боїв і концентраційних таборів. Але із розумінням, що все це було вчора. Це можливість плачу серед руїн, на які перетворилася вся Європа – і Україна також. Це можливість плачу серед «похоронок», які були чи не у кожній родині. Це зараз здається, що перемога – це святкові салюти. А тоді люди, які пережили обстріли і бомбардування, божеволіли від кожного салюту – як зараз бояться салютів наші співвітчизники, що пережили російські обстріли.

Українці відзначають чергову річницю в країні, яка продовжує воювати. Територію якої окуповують і обстрілюють, громадян – вбивають

Але все ж найголовніше у перемозі – це правда про війну і про всю її нелюдяність. Тому що якщо цю правду приховувати і не вистраждати, потім обов’язково з’являється бажання воювати і вбивати.

Радянське керівництво і його російські спадкоємці зробили все можливе, щоб приховати цю правду і підмінити її пропагандистською тріскотнею. Ось чому українці відзначають чергову річницю перемоги в країні, яка продовжує воювати. Територію якої окуповують і обстрілюють, громадян – вбивають і позбавляють завтрашнього дня. У країні, яка стала жертвою агресії у нібито мирний час.

У країні, яка стала жертвою десятиліть брехні про війну.

Віталій Портников 

P.S.

Герман Геринг в качестве главного военного преступника был привлечён к суду Международного военного трибунала в Нюрнберге, где являлся самым важным подсудимым. Приговорён к смертной казни через повешение. За 2 часа до исполнения приговора совершил самоубийство в своей камере.
Уже сидя в тюрьме во время Нюрнбергского процесса , Герман Геринг дал интервью психологу Густаву Гилберту.
Геринг говорит следующее: «Конечно люди не хотят войны. С какой стати какой-нибудь дурак с фермы захочет рисковать своей жизнью, когда лучшее, что он может получить в результате войны — это вернуться обратно на свою ферму одним куском? Конечно, народ не хочет войны. Конечно, никто не хочет войны ни в России, ни в Англии, ни в Америке, ни даже в Германии. Это понятно. Но, в конце концов, политика определяется лидерами страны. И заставить народ поддержать политику – это дело плевое. И не важно что это будет -демократия или фашистская диктатура, или парламент, или коммунистическая диктатура».
На что Гилберт ему возражает: «Но в демократии есть одно отличие – у народа есть возможность высказаться через своих избранных представителей. И в США только Конгресс имеет право объявить войну». На что Геринг отвечает : «Это, конечно , все прекрасно, но имеют они или не имеют они голоса, народ всегда может быть приведен к послушанию. Это просто: надо только сказать ему, что на него нападают. И при этом обвинить пацифистов в отсутствии патриотизма и в том, что они подвергают страну опасности. Это срабатывает в любой стране».
Это было записано 18 апреля 1946 года, а цитата дана по книге Гилберта «Нюрнбергский дневник».
Прошло 75 лет и Россия технологически реализует сказанное Герингом. Кремль культивирует войну, милитализирует общество, нагнетает истерию и нападает на своих соседей. И всё это российские лидеры оправдывают лживыми сказками про натовскую военщину, нацистов, хунту, пиндосов и рузький мир. Россия давно уже стала страной-агрессором, которая следует наследию Геббельса и Гимлера, но при этом обвиняет всех в том, что это именно они последователи нацизма и пытается перекладывать вину на тех, на кого Кремль напал. Российские лидеры ведут себя точно так же, как человек, который наложил себе в штаны, но обвиняет окружающих в том, что они виноваты в этой ситуации и убеждает себя, что жить гадя себе в штаны — это нормально.
#Победобесие — лишь один из элементов системы о которой говорил Геринг и этот элемент, как и многие другие элементы, системно реализуются в России. Больные #победобесием не осознают всего этого. Они просто соглашаются быть пешками в большой игре Кремля и жертвами путинских амбиций. В этом им помогают Соловьев, Киселев, Скабеева и другие верные последователи Геббельса. Все это не волновало бы меня, если бы Россия не была нашим соседом и если бы я не понимал к какой глобальной катастрофе это может привести. Ведь Россия, которая принимала когда-то участие в войне против человеконенавистнической идеологии, теперь стала ее носителем. И эта чума в России прогрессирует.
Поделиться:
Загрузка...