Історія знає багато прикладів, коли влада змінювала людей до невпізнаваності. Але випадок Володимира Зеленського — унікальний.
Влада його не змінила. Вона просто дала йому найбільший у світі знімальний майданчик, необмежений бюджет на декорації та масовку, яка вже ніколи не зможе вийти з кадру, бо двері студії зачинені війною.
Будьмо чесними перед собою: у цієї трагедії є співавтори.
Справедливо ненавидячи та критикуючи сьогоднішню владу за мародерство, ми часто боїмося подивитися в очі тим, хто власноруч передав їй ключі від країни.
Виборці Зеленського знищили колишню країну, колишнє життя, колишнє щастя.
Якби не вони — не було б і його.
Сьогодні настав день підбити безжальні підсумки епохи, де інфантилізм одних зустрівся із зажерливістю інших, породивши катастрофу національного масштабу.
➤ Епоха безціннісних орієнтирів
Найбільша помилка сьогодення — вважати феномен Зеленського випадковим збоєм системи.
Це була математична закономірність.
Порожнеча у головах мільйонів, відсутність правильної світоглядної бази, тотальний брак ціннісних орієнтирів та надзвичайно скромний перелік моральних якостей електорату — всі ці складові вкупі призвели до чорної трагедії 2019 року. Трагедії, яка згодом неминуче переросла у велику кров.
Щоб обрати на найвищу посаду в державі фігуру, яка на ділі виявилася настільки байдужою, аморальною, зрадливою, безжальною та ненаситною до влади і ресурсів, потрібна була колективна кома.
Суспільство втомилося від складного державного будівництва.
Воно захотіло простих рішень, швидких відповідей і яскравого шоу.
Воно отримало своє шоу сповна, але квитки на нього довелося оплачувати життями найкращих, втраченими містами та зруйнованим майбутнім дітей. Глядачі самі зліпили свого ідола з телевізійної голограми, віддавши йому монополію на управління реальним світом.
➤ Тепла ванна з крові та сліз
Отримавши абсолютну владу, Зеленський зробив найстрашніший вибір для лідера у стані війни: він добровільно ізолював себе від реальності.
Він створив «Єдиний телемарафон» нібито як інструмент інформаційної зброї, але дуже швидко ця зброя перетворилася на його особисте заспокійливе — дзеркало, яке завжди каже, що він найкрасивіший.
Поки в реальному житті фронт стікав кров’ю через брак дронів та РЕБів, поки економіка задихалася, а національні символи на кшталт «Охматдиту» роками стояли в руїнах в очікуванні, поки чиновники поділять відкати, у телевізорі президента все було ідеально.
Там Україна щодня перемагала, там «потужні менеджери» відкривали цифрові хаби, а черговий транш довіри від Заходу конвертувався у пафосні презентації.
Він свідомо оточив себе стіною з «ефективних менеджерів» — єрмаків, татарових, федорових.
Ці люди стали його ідеальними суфлерами.
Вони переконали його, що будь-яка критика зсередини — це вороже ІПСО, а будь-яке розслідування корупції — це удар у спину державі.
Президент, який обіцяв стати вироком старій системі, став найвищим і найнадійнішим дахом для нової. Системи, яка виявилася ще більш цинічною, бо навчилася красти під акомпанемент сирен протиповітряної оборони.
➤ Приватизація патріотизму та абсолютна жадібність
Найбільший злочин епохи Зеленського — це приватизація патріотизму та тотальна безпринципність його фаворитів.
United24, «Армія дронів», «Дія» — всі ці інструменти, які створювалися на крові та солідарності нації, були гібридно перетворені на особисті PR-бренди і тіньові каси конкретних посадовців.
Влада майстерно навчилася ховати свої мародерські оборудки за спинами військових.
Ця система виявилася настільки аморальною і зажерливою, що для неї більше не існує червоних ліній:
ні переплати в сотні мільйонів на закупівлях безпілотників у фірм-одноденок,
ні заморожені мільярди донатів на дитячих лікарнях не викликають у неї докорів сумління.
Правило виживання на Банковій сьогодні одне: якщо ти вмієш генерувати «позитивні вібрації» для шефа і не ставиш зайвих питань — ти можеш робити все що завгодно. Твої земляки можуть забирати найжирніші тендери на відбудові, а твої підлеглі можуть десятками мільйонів виводити бюджет у криптовалюту.
Це тріумф сірості, помножений на абсолютну жадібність.
Історія завжди жорстока до тих, хто плутає оплески у студії з реальним державним будівництвом.
Місце Зеленського в історії — страшне.
Навіть якщо йому найближчим часом вручать ще три премії миру, а західна преса напише ще сотню хвалебних колонок про «лідера вільного світу». Експортна обгортка більше не працює всередині країни. Історія незабаром напише жорстоку правду, яку б спотворену та «вилизану» версію не підсовувала їй наша внутрішня пропаганда через марафони.
Ця правда полягає в тому, що на чолі країни в її найекзистенційніший, найкривавіший час опинилася людина, яка дозволила своєму оточенню безкарно мародерствувати на руїнах власної держави.
Історія буде безжальною стосовно самого Зеленського, знявши з нього камуфляж і оголивши сутність правителя, який обрав комфорт ілюзії замість важкої правди.
Але ця ж історія буде ще більш нищівною стосовно його виборців.
Щоб обрати президентом такого недалекого, аморального, байдужого і ненаситного лідора, суспільство мало б добровільно відмовитися від інстинкту самозбереження.
Правитель-руйнівник — це лише наслідок.
А першопричина — це та сама порожнеча в головах. І за цю фатальну розвагу розплачуватимуться ще кілька поколінь українців, збираючи по шматках те, що залишилося від їхнього колишнього щастя…