Цей «Дождь» не надовго…

Нині було анульовано ліцензію «прогресивного» телеканалу «Дождь», працівники якого, виявляється, «допомагали» окупантам в Україні й навіть зважилися публічно про це заявити. Радикальному кроку латвійської влади не завадили «вибачення», припинення співпраці зі «співчутливим» до російських головорізів ведучим. Штраф у 10 тис. євро та анулювання ліцензії. Саме так, безкомпромісно, слід ставитися до усього, що камуфлюється під «опозицію» до путінського режиму, користається гуманними й прихильними до свободи слова західними законами, аби й надалі просувати наративи «русского міра», фальшувати інформацію, вижити, але стояти на своєму.

Насправді «хорошиє русскіє» «кончілісь» у ерефії давно. Їх брутально розстрілювали у під’їздах чи публічних місцях, у центрі столиці, і в столицях чужих держав. Вони вмирали від отруєння талієм, від вибухівки, закладеної ФСБ у їхні авто. Те, що залишилося, — банальна тінь від безкомпромісності та пасіонарності Діми Холодова, Влада Лістьєва, Ані Політковської, Михайла Маневича, Галини Старовойтової, Олександра Литвиненка, Бориса Нємцова.

Насправді «хорошиє русскіє» «кончілісь» у ерефії давно. Їх брутально розстрілювали у під’їздах чи публічних місцях, у центрі столиці, і в столицях чужих держав

Те, що залишилося, — типове російське пристосуванство, одягнене у шати «псевдодемократії», замасковане «інтелектуалізмом», прикрите фіговим листочком пристойності та цивілізованості.

Варто тільки порушити «українське питання», і, зараз, можливо, не одразу, бо ситуація таки змінилася, — але з часом ви побачите відверту пику російського шовініста та чорносотенця за маскою гламурності та «опозиційного» лоску. Варто поставити просте, як борщ, запитання: «чий Крим», вас закидають «бутербродами» і відвертою зневагою.

Варто тільки порушити «українське питання», і, ви побачите відверту пику російського шовініста та чорносотенця за маскою гламурності та «опозиційного» лоску

Так, Путіна вони обзивають останніми словами, але насправді ніхто з них на початку 2000-х навіть не заїкався про те, що країну поступово занурюють у пітьму ефесбешної влади. Тоді «опозиціонерів» все влаштовувало: парламентські мандати, «газо- та нафтодолари», доступ до медій, створених не ними, а справжніми борцями за свободу слова. Насправді вони молилися на Путіна, на його «брєд» про «суверенну демократію», на його кривляння перед західними політиками, — кривляння, яке поступово перейшло у гримасу диктатора. Навіть коли всім все стало зрозумілим, вони надалі повторювали услід за Аугусто Піночетом: він «не диктатор, просто у нього сердите обличчя».

Їх багато в Україні. Колись мені довелося працювати з таким «інтелігентом», — все було при ньому: і відповідна освіта, і блискучий інтелект, і вміння «продати» себе. І, звісно, пиха у ставленні до українців, у ліпшому разі – шанс скористатися їхніми талантами та вміннями, аби потім розповідати, що насправді – це він, «русскій», відкрив ці скарби.

Але разом з тим – якась несосвітенна дріб’язковість, навіть у побутових дрібницях, захланність люмпена, брутальність гопника.

Та біс з ним, справа літ минулих…

«Дождь» нарешті вщух зі своїми потоками псевдодемократичної риторики. Насправді, як зауважив блогер Сергій Марченко, був «чудовим прикладом російського пропагандистського ресурсу», бо унаслідок тотальної деградації Скабєєви та Соловйови вже втратили професійні уміння.

Тисячі «дождей» слід негайно позбавляти ліцензій та видавничих прав, якщо світ справді хоче дихати вільно, без випарів «русского міра» і його «скрєпових» маразмів

Тепер слід очікувати ефекту доміно у країнах Європи та Америки, де таких справді пропагандистських проросійських ресурсів, — тьма-тьмуща. Вони подають себе як рупори місцевих діаспор, але насправді проблеми емігрантів – лише ширма, за якою приховані інтереси Путіна та його Росії. Вони імітують лібералізм, підробляють у місцевих політиків, коли йдеться про голоси співвітчизників за кордоном, але по суті – просувають кремлівські наративи, отруюючи мізки не тільки «русскім». Тисячі «дождей» слід негайно позбавляти ліцензій та видавничих прав, якщо світ справді хоче дихати вільно, без випарів «русского міра» і його «скрєпових» маразмів.

Ігор Гулик

Звільнений з Дождя Алєксєй Коростилєв раніше сумував через звільнення Ізюма та був би радий окупації Києва, бо «война бьі кончілась і всьо».