«– Да, с Вами Сталин говорит. Здравствуйте, товарищ Булгаков.
– Здравствуйте, Иосиф Виссарионович.
– Мы Ваше письмо получили. Читали с товарищами. Вы будете по нему благоприятный ответ иметь… А, может быть, правда – Вы проситесь за границу? Что, мы Вам очень надоели?
– Я очень много думал в последнее время – может ли русский писатель жить вне родины. И мне кажется, что не может.
– Вы правы. Я тоже так думаю. Вы где хотите работать? В Художественном театре?
– Да, я хотел бы. Но я говорил об этом, и мне отказали.
– А Вы подайте заявление туда. Мне кажется, что они согласятся. Нам бы нужно встретиться, поговорить с Вами.
– Да, да! Иосиф Виссарионович, мне очень нужно с Вами поговорить.»
Це діалог з телефонної розмови Сталіна з русскім пісатєлєм Булгаковим. Лист, про який згадується у розмові, було направлено Булгаковим уряду СРСР 28 березня 1930 року.
У тому ж 1930 році відбувся сфабрикований процес над так званою «Спілкою визволення України». На лаві підсудних опинилися науковці, письменники, педагоги, студенти, лікарі. Метою процесу було довести співпрацю обвинувачених в інтересах Польщі, обґрунтувати майбутні політичні переслідування.
Невдовзі репресували майже половину членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України.
Більшовики також розгромили Всеукраїнську академію наук — найбільше постраждали історики: 170 із 184 репресованих вчених представляли різні галузі історичної науки.
«Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що історія — це паспорт на загибель», — писав Олександр Довженко.
Тоді ж ліквідували незалежну від Москви Українську автокефальну православну церкву — тринадцять архієпископів та єпископів загинули у в’язницях, знищили вісім тисяч пам’яток церковної архітектури, що становило 65% усіх храмів України.
З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство у 30-х роках.
З 240 українських письменників тоді зникло 200. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції, через що цей період називають «Розстріляним відродженням».
«Борьба с цензурой, какая бы она ни была и при какой бы власти она ни существовала, мой писательский долг…
И, наконец, последние мои черты в погубленных пьесах “Дни Турбиных”, “Бег” и в романе “Белая гвардия”: упорное изображение русской интеллигенции, как лучшего слоя в нашей стране…» — писав русскій пісатєль Булгаков кату та серійному вбивці української інтелигенції — Сталіну.
5 квітня Булгаков пише ще одного листа особисто Сталіну: «Многоуважаемый Иосиф Виссарионович! Я не позволил бы себе беспокоить Вас письмом, если бы меня не заставляла сделать это бедность. Я прошу Вас, если это возможно, принять меня в первой половине мая. Средств к спасению у меня не имеется. Уважающий Вас Михаил Булгаков».
19 квітня 1930 року Булгаков був зарахований помічником-режисером до МХАТ.
Сталін два рази був на булгаковській п’єсі “Зойкіна квартира” і казав про неї: «Хорошая пьеса! Не понимаю, совсем не понимаю, за что ее то разрешают, то запрещают. Хорошая пьеса, ничего дурного не вижу”.
В лютому 1932 року Сталін подивився п’єсу Афіногєнова “Страх”, яка йому не сподобаласть… В розмові з представниками театру він зазначив: “Вот у вас хорошая пьеса “Дни Турбиных” — почему она не идет?”. Йому ніяково відповіли, що вона заборонена. “Вздор, – заперечив він, — хорошая пьеса, ее нужно ставить, ставьте”. У десятиденний термін було дано розпорядження відновити її постановку.
Про майбутнє Києва, який Булгаков дуже сильно любив (не менше любив, ніж зараз щиро люблять русскіе «ліберали» та пропагандисти):
«Но трепет новой жизни я слышу. Его отстроят, опять закипят его улицы, и станет над рекой, которую Гоголь любил, опять царственный город. А память о Петлюре да сгинет».
Квітень 2022 року.
Третій місяць повномасштабної війни росії проти України, війни на повне знищення української культури, нації, держави.
9-й рік новітньої російсько-української війни з анексією та окупацією українських суверенних територій.
Більше 300-т років геноциду, лінгвоциду, колонізації, комунізації, окупації, русифікації України московією.
31-й рік відновленої незалежності України та спроби відірватися, нарешті, від московії-росії назавжди.
Мій український Київ, столицю вільної, незалежної України русскій окупант обстрілює русскіми калібрами.
Українських жінок русскіє солдати ґвалтують на русском язикє.
Українських дітей русскіє окупанти розстрілюють на очах у їхніх батьків.
Українську мову русскіє кати забороняють в українських школах на українських територіях, які тимчасово окупують.
Українську історію зі славою Петлюри, Мазепи, Бандери та «Розстріляним відродженням» русскіє пропагандисти паплюжать та переписують.
І прямо зараз в Україні знаходяться ті, хто ЗАЩІЩАЮТ пам’ятник антиукраїнському русскому пісатєлю чекістсько-московського розливу — Булгакову, що стоїть в центрі української столиці.
Сталін вас похвалив би.
А ще путін, міхалков, медінскій і сурков.
Вони теж дуже люблять русского пісатєля Булгакова і русскій Кієв.
Але коливання нового життя я відчуваю. Київ відбудують, знову оживуть вулиці, і здійнеться над величним Дніпром, оспіваним Шевченком, назавжди УКРАЇНСЬКА столиця. А пам’ять про товаріща Булгакова — згине.