Чи потрібно Україні падіння Лукашенка?

По-друге, мотивація Лукашенка при протистоянні РФ цілком нормальна та зрозуміла. Він диктатор та не хоче ділитись владою, зокрема, і з Путіним. Отже, на відміну від мутних «демократичних» діячів, ми можемо розраховувати, що він реально пручатиметься подальшій інтеграції з Росією, пише на своєму телеграм-каналі Едуард Юрченко, правий філософ.

Більш того, є реальна вірогідність, що спроби його скинути інспіровані саме Путіним і саме через його небажання «зливатись» під Кремль. Тож питання не в тому, чи є він «ватником», а в цілком нормальному бажанні влади, до якої ідеологія взагалі не має відношення. Це – надійніше за будь-яку «принципову позицію».

По-третє, опозиція не демонструє ніяких ознак сили, що здатна реально взяти владу або тим більше реагувати на потенційну російську анексію. У них нема ані лояльних силовиків, ані управлінської вертикалі. Взагалі нічого.

Максимум на що вони можуть розраховувати – це трошки «качнути» режим Лукашенка. Але реальне захоплення влади або протистояння зовнішньому ворогу з їх боку – це ненаукова фантастика.

Також варто пам’ятати, що значна частина цілком ватних білоруських силовиків здатна підтримати Лукашенко в протистоянні Путіну з міркувань особистої відданості або з точки зору бачення його «лідером слов‘янського світу». А ось гіпотетичній новій владі прийдеться спиратись на таких саме гіпотетичних національно-свідомих представників силових структур.

Четверте. Лукашенко ніколи не займав принципово проросійської позиції в нашому конфлікті. Більш того, він активно співпрацював з Україною під час гарячої фази україно-російської війни. Він – прагматик і йому не вигідно з нами сваритись.

З іншого боку, треба визнати, що тиск Росії на нього є сильним, а актуальна українська влада (як і попередня) по здатності впливати на події в Білорусі нагадує нам здатність євнуха стати батьком.

Отже, програма максимум для України – це збереження білоруського суверенітету та недопущення прямої окупації країни. В цьому аспекті наші інтереси об’єктивно співпадають з лукашенківськими.

Таким чином, мусимо резюмувати: падіння Лукашенка і його режиму Україні нічого, крім неприємностей, не принесе.

Суто емоційне співчуття протестувальникам або обурення діями місцевих силовиків нічого спільного з українським націонал-прагматизмом не мають і свідчить радше про незрілість нашого громадянського суспільства, яке продовжує дивитись на світову політику очима наївного підлітка.

P.S.