Чи можливі компроміси з Росією після Маріуполя?

У кабінетах нашої влади заговорили про недієве НАТО і “нейтральний” статус нашої держави. Financial Times навіть написало про чернетку плану, де Київ обіцяє відмовитись від вступу до Північноатлантичного альянсу, не розміщувати у себе військові бази і озброєння — і обміняти їх на домовленості про гарантії США, Великобританії і Туреччини. Два блогери Офісу президента України — Олексій Арестович та Михайло Подоляк в унісон заспівали про недієвість НАТО, як безпекового союзу і пообіцяли такі договори з російською стороною, що ми просто будемо у дикому захваті.

На правах людини, у якої кілька родичів перебуває в епіцентрі боїв, а ще двоє нині боронить державу у лавах ЗСУ — я ненадовго зніму мораторій на критику влади у воєнний час. У владі правда хтось думає, що ми проковтнемо ідею сумнівних людей відмовитись від НАТО? Так, зараз ми не критикуємо Володимира Зеленського і уряд тільки тому, що нині — війна. І коли кожного дня, коли підтверджуються усі розвіддані від США, Великої Британії і НАТО — я просто стискаю зуби, щоб не нагадати, як владні депутати розповідали, що Захід нагнітає. Я поки мовчу про те, як ми два роки провалювали оборонні закупівлі. А ще щедро купували у Білорусі бітум для доріг, які тепер знищені. Та і Лукашенко тепер щедро надає свої простори, аби ракети до Києва і Чернігова долітали більш точно. Смертей і руїн точно було б набагато менше, якби попередні роки наші голуби миру менше заглядали в очі Путіну.

А тепер, власне, чому “нейтральний” статус для України — повна нісенітниця. Я читаю свіже інтерв’ю заступника мера Маріуполя Сергія Орлова про те, як Маріуполь став гекатомбою ХХІ століття. Місто на 90% у руїнах, кількість загиблих точно ніхто не знає — тіла лишають або під завалами, або ховають у братських могилах у Міському саду, дворах будинків. Містяни топлять сніг і п’ють із калюж, бо води немає. На пожежі нема кому виїхати — окупанти розстріляли всі машини ДСНС. А найстрашніше — у місті помирають від голоду діти, бо за особистим наказом Путіна Маріуполь три тижні тримають в облозі. На додачу — давайте не забудемо вчорашню бомбу по Драмтеатру, де переховувались сотні вагітних і дітей.

“Нейтральний статус”, відмова від НАТО і тотальна русифікація за білоруським сценарієм — це шлях в нікуди. Це швидке сповзання України в зону російського впливу. Це врешті плоди позаблоковості, багатовекторності і пошуків дешевого російського газу ми пожинаємо під Баштанкою, Охтиркою і в Ірпені з Іванковим. До речі, хочете сумний, але жорсткий факт? Ракети, які вбили 35 добровольців на Яворівському полігоні — це ті самі, які ми з винищувачами віддали до Саратова в обмін на безкоштовний” газ. То ж де є гарантія, що після подібних папірців Росія буде щось виконувати? Так, вони можуть відповзти, але повернуться через 5, 8, 10 років — уже більш зібрані, злі і підготовлені. Бо допоки існує незалежна Україна — спокою в Москві не буде. А це постійне приречення Харкова, Сум і Чернігова на бої не на життя, а на смерть.

Друге. У документі згадуються потенційні підписанти — західні країни. Не знаю, США, Британія, ще хтось. Зараз вони нам активно допомагають. Вашингтон учора оголосив новий пакет допомоги, який може кардинально змінити ситуацію в небі.

Велика Британія в особі Бориса Джонсона узагалі уперше на високому рівні підняла питання про те, що світ тупо виростив монстра в особі Росії. І саме тому, що не покарав її за вторгнення до України у 2014 році. Це добре, дякуємо. Але давайте будемо чесні — що воювати за себе ми будемо тільки самі. Хтось думає, що, підписавши такий документ, в разі нової агресії нас захищатимуть іноземні солдати? Навряд. Такий сенс цього підписання папірців в стилі Financial Times.

Ще важлива заувага до цих пошуків компромісів із РФ, про які заспівали Арестович з Подоляком. Не існує кордонів України станом на 24 лютого 2022 року. Є тільки кордони України від 24 серпня 1991 року. Не більше й не менше. І тому мирний договір із РФ — можна підписувати лише тоді, коли вони віддадуть нам Крим і шмат Донбасу.

Тому всі розмови про компроміси і поступки Росії зараз є нічим іншим як шкідництвом. Це плювок в обличчя кожному нашому герою, який зі зброєю захищає нашу землю. Це танці на могилах спеціально убитих російськими окупантами українських дітей — бо фашисти нового часу добре вивчили пораду: “хочеш убити народ — знищ немовлят”. Це прощення ворогу знищення нашого культурного коду — кожного понівеченого храму, музею, школи. Це урешті ганебний удар по духу мільйонів українців, налаштованих на перемогу до кінця — і як їм жити і працювати після таких слів про компроміси.

Всі ці нейтралітети і згода на русифікацію — перетворення нас у Білорусь 2.0, напівмертве утворення без національної самоідентифікації і права на возз’єднання із нашою справжньою європейською сім’єю — поляками, чехами, словенцями і усіма іншими. А в ідеалі — Росія б дуже хотіла, щоб уже з нашої території в Польщу і Чехію летіли фосфорні бомби і “іскандери. Якраз у держави НАТО, які найсильніше підставили нам плече.

Блогери ОПУ дають примарні надії на компроміс і мир для мільйонів громадян, які звикли жити легко і думають, що зі злом можна випити чашечку кави. А нині за всіма відчуттями — наша фінальна битва і обнулення страшної помилки Переяславської Ради. “Нейтральний статус” без гарантів і серйозних союзників у світі — чи ми уже не нажерлись сповна плодів Будапештського меморандуму? Чи не набили лоба на граблях 2014 року? І чи ми настільки ідіоти, що готові пробачити тисячі смертей невинних людей, які просто жили і робили простір навколо себе кращим?

Росіянам по цимбалах ваші сльози, умовляння і годинні інтерв’ю з ліберальними клоунами з порадами, як нам тут треба жити і робити іншу Росію.

Якщо ми зараз погодимось на компроміс, вони прийдуть удруге. І будуть приходити знову. Кремль намагається виторгувати “компроміс”, бо тамтешні чорти злякались наших ЗСУ, наших героїв, які роблять із окупанта гарну печеню. І тому зараз кульмінація — інакше ворог зробить висновки. Окріпне і мільйони російських матрон пошлють синів і чоловіків з настановою: “Да добей уже этих х*х*л*в”.

Страшно. Я знаю, як це, — коли кожної ночі холоне кров і цокотять зуби від страху не так за себе, як за рідних. Але пам’ятаєте повість Гоголя “Страшна помста”? Росія, як той старий чаклун, якого треба скинути у прірву. Щоби її плоть зжерли мерці. Щоби жити не заважала ніколи. Інакше ми постійно плаватимемо у ріках крові, бо Росії — у себе вдома не сидиться. Інакше нові Маріуполі будуть постійно. А виживання наших дітей стане грою у “російську рулетку”.

Марина Данилюк-Ярмолаєва