Черговий пакет допомоги США. Безцінна допомога, але нам усе ще потрібно більше

Скрізь навчати людей, і далеко не 30 днів – це не лише обслуга вогневих засобів і водії, там так не вдасться. Плюс кількість розрахунків має бути більшою за число пускових і озброєння – на випадок втрат, хвороби, навчальних відряджень.

Також не забуваймо про тил, який має навчитися лагодити АКПП, ходову, здійснювати польовий ремонт.

Тим паче, що американці вже передали нам гаубиць М777 у півтора разу більше, ніж має Індія. І коли Делі закриє контракт, у них буде 145 гармат, а в нас – 152. На секундочку, мова про азійського тигра, який щорічно витрачає на оборону та ВПК 76 млрд доларів і має мляві конфлікти з Пакистаном і Китаєм.

Мало це чи багато? Об’єктивно – немало. Ми друга країна у світі — оператор М777 після США. Просто нам через специфіку та непростого противника з великими запасами, які залишилися йому від СРСР, потрібно більше. Набагато більше.

Причому нам саме з наявного передали, возили літаками, перекидали б/к повітряним мостом – це дорого і пояснює понад 760 вильотів військово-транспортної авіації на користь України станом на вересень.

У нас часто стверджують, що кораблями вже можна було б доставити сотні 155 мм М198 зі зберігання.

Оптику до них узагалі виробляли приватники – отримаєш бойові ушкодження, як виходити із ситуації?

Так само й навчання – ті, хто на них працював, переважно звільнилися або перевчилися на М777. А гармат потрібно реально сотні, і вони виходитимуть з ладу десятками – унаслідок контрбатарейної боротьби вичерпуватимуть і так чахлий ресурс, зношуватимуть стволи, убиватимуть підвіску на розбитих траками дорогах.

Але їх не виробляють — лише з наявності через дорогий капремонт. Убив і викинув. А розрахунки доведеться переучувати знову. Це те, про що наші небрати з РФ кажуть «Трішкін кафтан».

Тому вектор допомоги дуже чітко видно у новому пакеті на 625 млн доларів від США.

.

16 155 мм гармат М777 – закрити втрати і ті одиниці, що перебувають на ремонті. Тим більше, що вони здатні завдавати ударів «екскалібурами», яких відвантажують 500 снарядів. Це вже другий пакет, усього тільки США поставили 1500 штук – нагадаю, що в бойових діях в Іраку та Афганістані їх випустили приблизно 1500 одиниць.

Тобто американці концентруються на можливості вражати важливі цілі в тактичному та оперативно-тактичному тилу одним снарядом, а не переорювати поля вагонами чавуну.

Накриваючи за 40 км коло 10 метрів у діаметрі, реально виводити з ладу командно-штабні машини, вузли зв’язку, РЛС, пункти управління дронами – те, що впливатиме не лише на тактичне поле бою.

Також примітне постачання 1000 снарядів дистанційного мінування RAAM – кожен споряджений 9 протитанковими мінами з електромагнітним підривником і датчиками, що реагують на піхоту та саперів. Обсипати тили мінами та ізолювати ключовий вузол оборони від підходу підкріплень, вивезення поранених і постачання – безцінно.

Довгостроковий план – мабуть, остаточно утилізувати радянські гармати та запаси колишнього ОВД, нарощуючи кістяк сучасних легких гаубиць, які вони виробляють тут і зараз. Здатних вразити будь-яку ціль точніше і далі, ніж це робить російська артилерія.

Утім звичайних снарядів 155 мм передають теж пристойно – 75 тисяч. Із попередніми пакетами цифри лише від Вашингтона перевалили за 750 тисяч – це велика кількість, постачання стратегічного рівня. Усі важкі гармати вермахту в 1943 році на Східному фронті випускали упродовж місяця 840 тисяч снарядів.

Тобто коли ми говоримо про наймасштабніший конфлікт у Європі за 70 років — це не для красного слівця.

Передадуть Україні й 16 106 мм легких гаубиць М119, це копія англійської L119. Її головний козир – мобільність. Зброя, яку може буксирувати «хамві» або навіть цивільний бус, яку розгортають за лічені хвилини, яка має гарну точність і великий ресурс за рахунок малої віддачі.

Уніфіковані під єдиний снаряд М1 НАТО. Їх модернізують у Британії та США – є ринок боєприпасів, запчастини, донори, якщо знадобиться. Тому, що їх перестали виробляти у 2013-му, а не 1992-му – збереглися компетенції, армійські ЗІПи, досі проводиться модернізація.

Їх у нас, на секунду, вже 68 одиниць – разом з поставками новозеландців і британців. З нічним каналом і сенсорними екранами або більш ранні моделі з оптикою, вони будуть доповнювати рейдові дії ДШВ або легкої піхоти, уражати цілі за їхніми запитами, придушувати міномети, а з активно-реактивними снарядами ефективно вестимуть контрбатарейну боротьбу, швидко змінюючи позицію, щоб уникнути відповіді.

.

4 M142 HIMARS з транспортними машинами і додатковими ракетами М31 до них. На фронті в Україні вже засвітилися пакети з ракетами повітряного підриву, начинені вольфрамовими кульками – заміна суббоєприпасів, які часто не розривалися і засмічували місцевість, заважаючи вести наступ. Вкрай ефективний засіб проти піхоти, легкої техніки, снарядів на ґрунті, антен – усього того, що не захищено важкою бронею.

Усього «реакторів» тепер 24 штуки – 12 взводів по 2 пускові. Кожен може діяти і автономно (адже машини перезаряджають самі себе ліфтами і не потребують нічого, крім «хамві» управління), і в складі батареї і дивізіону. Незважаючи на історії про знищення десятків М142, росіяни так і не надали жодних даних об’єктивного контролю, де на 100% було б видно уражений HIMARS. А сотні поцілених складів, паливних цистерн, тилових баз, збірних пунктів аварійних машин, мостів ми чомусь бачимо добре.

200 MRAP MaxxPro до того батальйонному комплекту, який передали раніше. І річ тут не тільки в мінній небезпеці і постачанні лінії. Ми наступаємо, часто через інфільтрацію через нестабільний фронт, обходи, охоплення, дії на лісових дорогах, у заплавах і посадках. Є чимало відео, як 4 «хамві» атакують село, як ССО працює з багі «Браунінг» і особовий склад перевозять мобілізованими бортовими вантажівками. У таких умовах близький приліт навіть АГС або вибух протипіхотної міни може призвести до важких втрат. Не кажучи вже про сотні вхідних снарядів російської артилерії. Бойове таксі для червоної зони і переднього краю. Те, що нам лікар прописав для маневреної фази боїв.

.

120 тисяч мінометних мін, керовані «клеймори», стрілецьке озброєння, не тільки снайперське, але й скоріш за все, кулемети, теж важливі для нинішнього українського контрнаступу. Постачання безпрецедентні, і вони стратегічно впливають на перебіг конфлікту. Усе, що постачають Збройним силам і силовим структурам України, всотується, як вода губкою. Безцінна допомога. Але нам усе ще потрібно більше.