Отже. Що ми маємо у підсумку? Так, Пригожин відмовився від штурму Москви. Але.
— Путін десакралізований по саме не можу. Його слабкість показана з усіх ракурсів. Він не роздушує бунтівника, він кримінальні справи проти нього закриває;
— пересічні росіяни на власні очі побачили війну біля своїх домівок. І обхезалися;
— всій Росії показали, що якщо почати марш від ДНР на Москву на чолі колони пропечених горлорізів — пройдеш за два дні, практично без опору;
— вся росія побачила що їхні хвалені поліція, росгвардія та спецура ФСБ — збіговисько ряжених клоунів. Проти зеків з автоматами на броні вони — нуль. Вони навіть не зазнають поразок, вони просто тікають;
— можна на чолі парамілітарних формувань захоплювати міста, займати штаби округів, убивати поліцейських, збивати бойові вертольоти — все це пробачать за одну лише згоду не штурмувати;
— в Росії відсьогодні дві влади — путінська і пригожинська. Невідомо яка більш авторитетна. Зараз до Пригожина на поклон побіжать губернатори, олігархи, генерали. До нього повалять добровольці. Тепер всі хто здійснять злочин в армії РФ, побіжать до Пригожина.
Пригожин тепер це Стенька Разін, який хитнув Москву і у якого «з Дона видачі нема».
Пригожин тепер той, хто примусив Путіна обдзюритися і пішов непокараний. До речі, я голову сушив, ЯК Пригожин збирається штурмувати МОСКВУ силами менше 20 тис люф (частину військ він залишив у захоплених населених пунктах як гарнізони)? В Москві — всі елітарні формування російських силовиків. В Москві — Таманська і Кантамирівська дивізії. На мапу гляньте, штурмувати Москву це складна військова операція.
Але Пригожин уникнув проблеми. Він демонстративно від штурму відмовився. Правильно. Треба трохи зачекати і Москва сама покличе Пригожина.
Що тепер? Тепер Пуйло або змириться з роллю англійської королеви за всесильного свавільного Пригожина. Або Пригожина спробують убити, а вагнерівців роздушити.
Не виключаю, що саме це Пригожину й потрібно. Зараз він збере навколо себе всіх невдоволених Путіним. А після нової спроби накату на вагнерівців (або після вдавання такої спроби) він знову піде проти Кремля. Тільки тоді вже не з 25 тисячами. А зі значно більшими силами.
Все тільки починається. Побачите.
Зрештою, у лютому 1917 р. коли генерали та депутати Госдуми Росії, примусили царя Ніколая ІІ до зречення, ніхто й в жахливому сні не уявляв що менш ніж за рік владу захопить маленька маргінальна партія, всі лідери якої перебували за кордоном або на засланні — більшовики. Хто сказав, що справа обмежиться Пригожиним?
Пригожин лише показав приклад. Бунтувати проти Путіна — можна.
Печера Дракона
1. Точка неповернення пройдена. Вона давно передбачена й описана. Ця точка неповернення називається «втрата монополії на владу». Оскільки влада в РФ — це право сили («червона парадигма»), то поява альтернативних центрів права сили означає, що центрів влади тепер є кілька (навіть не два, а мінімум три, хоч третій, Кадиров, залишався за лаштунками; а де три, там багато). Так, один із центрів права сили все ще головний, але вже не єдиний. Але залишитися має лише один, тож це нестабільний баланс — як кулька на вершині піраміди.
Найменше треба слухати тих, хто каже, що путін знову всіх переграв. Він постійно всіх переграє з лютого 2022, та навіть з лютого 2014, коли можна було задушити Україну у «дружніх обіймах старшого брата», а він між довгим стратегічним і швидким силовим обрав силовий шлях, щоб консолідувати своє населення. Тактично виграв, стратегічно програв, натомість консолідувавши українську політичну націю.
2. Абсолютно неважливо, скільки в цьому фарсі насправді фарсу. Тому що в системі права сили ти не можеш виглядати слабким, розгубленим, лузером. Ти можеш зробити лише одну помилку, першу й останню (якийсь час помилки можна приховувати, пояснювати багатоходівками тощо, аж до моменту, коли все стає очевидним). Акела більше не ватажок зграї. Цар несправжній.
Фарс неможливо прокрутить назад. Всі все бачили. Включно з повітряним ударом по Воронежу, з підготовкою Москви до штурму тощо.
І не треба порівнювати турецький фарс з російським. По-перше, при всіх зауваженнях до турецької демократії вона все ж таки демократія — легітимність визначається виборами, а не правом сили. По-друге, згадайте, як турки йшли голіруч проти танків, і порівняйте з російською апатією й атомізацією. Якби Ваґнер зайшов у Москву, люди би не вийшли на вулиці, а сиділи по домівках і тужливо спостерігали, чим закінчиться.
І скільки би дрібних виграшів не отримали нинішні гравці (включно з тим, який все ще головний), вони нині мають один великий програш — точку неповернення. Тепер кожен буде думати, чи не краще рятуватися з найближчим кланом, а не всім разом.
3. Суб’єктами в РФ не є ні народ в широкому розумінні, ні громадянське суспільство (його нема), ні «хороші росіяни» в еміграції, ні офіцерство (на відміну від Туреччини, Чилі тощо). Суб’єктами є еліти, які отримали чіткий сигнал — такий же, як 19 серпня 1991 року. Тепер нічого не гарантовано: безпека, влада, статки, корупційна рента, життя — все це раніше гарантувала відданість путіну, а тепер вона нічого не гарантує, а може навіть стати проблемою. Найкраще зараз — вичікувати, сидіти тихо, саботувати накази. Серед них точно є такі, що скористаються моментом слабкості.
До речі, всі побачили, що нема ніяких ФСБ, Росгвардії тощо. Це також важливий сигнал.
А що населення? Воно присягне на вірність будь-якій владі, бо вже навчене бачити джерело легітимності у силі.
4. Що буде далі? Ніхто не знає. Зараз буде складатися якийсь крихкий тимчасовий баланс. Але точка неповернення вже пройдена — система почала розвалюватися. Тривалість і характер розвалу непередбачувані. Так само 19 серпня 1991 ніхто не міг передбачити, коли і як розвиватимуться події. Нагадаю, тоді щось важливе сталося лише за 5 днів.
Дуже важливий параметр цього крихкого тимчасового балансу — наявність в áкторів (дійових осіб драми) власних баз за межами РФ: Африка, Чечня (фактично незалежна, там немає легітимності московської влади). Це означає, що не можна просто опустити залізну завісу. Як казав негативний персонаж третьої серії «Твердого горішка», така армія з такими грошима придбає собі якусь країну.
5. Чим все закінчиться? Клани розберуть росію на частини. Далі доля цих частин розвиватиметься за дуже різними траєкторіями.
6. Захід боїться колапсу РФ більше за все: безконтрольне поширення ядерної зброї, наймасштабніша криза біженців, надмірне посилення Китаю. Тож буде приховано підтримувати путіна, бо ніякого іншого плану нема. Смішно було робити ставку на демократію в росії, і вони це вже добре розуміють. Але відстають від подій, як це було у 1991.
На жаль, Україна також не має ніякого плану. Наявність українського плану допомогла би і нашим союзникам зрушити з мертвої точки.