Ну, нічого непередбачуваного з історичним приїздом Блінкена і Нуланд в Україну не відбулося.
Але є нюанси.
.
Старий анекдот:
— Якщо дівчина каже «НІ» — то це значить, що все може бути
— Якщо дівчина каже – все може бути – це значить ТАК.
— Якщо дівчина каже так – то це вже не дівчина.
— Якщо дипломат каже НІ – то це початок війни
— Якщо дипломат каже «Може бути» — то це значить НІ
— Якщо дипломат каже ТАК – це не дипломат.
На брифінгу із Зеленським на пряме питання журналістки – чи приїде до нас Байден – Блінкен дуже дипломатично сказав щось типу: «Може бути».
А підтекст – якщо Вовочка уроки вивчить.
Нюанси:
1) Це перший візит Блінкена у Східну Європу. І він показав значимість України для США і Західного світу. Тому ті, хто тупо повторює кремлівський шаблон про зовнішнє управління – мають прикусити язика. Цей вояж ясно показав важливість України. Я б сказав – історично. Знову доля цивілізації, як і під час 2-ї світової – вирішується в Україні. І це не пафос.
2) На спільному брифінгу Зеленського і Блінкіна Зеленський фактично нічого і не сказав. Ну, крім – «каралєва в васхіщенії» на балу у Воланда. Реверанси у бік союзників були вивченими, хоча не досить артистичними. От просто набір фраз.
А от на питанні про Джуліані (а тут же ж вуха Єрмака стирчать) – Зеленський включив тему «хтоздесь?, нічо не знаю».
І тільки безкінечно хвалитись у Зеленського виходить добре.
3) Натомість, Блінкен чесно сказав про що говорили. І наголосив і на методах корпоративного управління Зе! команди (Нафтогаз), і антикорупційних інституцій, і судової системи. Принаймні показав больові точки.
4) Блінкен говорив про необхідність створення спільного бачення на основі спільних цінностей.
А от спільних цінностей немає. Немає у Зеленського важливої західної цінності – нульової толерантності до корупції. Натомість у Блінкена немає і близько принципу Зеленського «друзям усе, ворогам закон».
І от ще — кинулося у очі – у Зеленського немає елементарного навику гостинності. Він сам починав відповідати на питання журналістів. А міг би дати перше слово і Тоні Блінкену.
Ясно, що Блінкін не влаштовував публічну порку Зеленському. Але «ху із ху і хто кому де?» – показав.
І вийшло – витончено красиво.
Під виглядом зустрічі з Разумковим та головами фракцій Блінкен демонстративно довго говорив особисто з Порошенком. Кажуть – цілу годину.
Не думаю, що Блінкен і Порошенко такі вже закадичні друзі. Ой!
Ця зустріч — просто шалабан Зеленському: тримати тон і не вдавати повагу, а поважати головного союзника.
Сказати таке не можна. Показати – так.
Але головне, на мій погляд, у візиті:
Тоні Блінкен з пані Нуланд показали, що підтримують українську армію.
Але, зустріч з Єпіфанієм і відвідини Михайлівського собору– це демонстративна підтримка саме УКРАЇНСЬКОЇ Церкви.
Ну а, між рядками читаємо – і мови.
Головний висновок:
Якщо Зеленський враз поправішав і не заглядає в очі Путіну – і сам для себе визначився з тим – куди йдемо – тим самим він має прийняти політичне гасло Порошенка: Армія. Мова. Віра.
У нас зараз виходить цікава історія: Зеленський намагається відібрати у Петра монополію на патріотизм.
Добре. Що більше патріотів – то краще. Тільки за. Зеленський давно хоче вважатися святішим за Папу Римського.
А зараз — більшим націоналістом чим самі Донцов і Бандера.
Але ж якось доведеться Зеленському крім Армія – сказати і Мова і Віра.
Важко нашому хлопчику буде.
.