Про це пише The Guardian.
В 1986 році радянський міністр гідрометеорології Юрій Ізраель постав перед гірким рішенням, яке йому потрібно було прийняти. Його роботою було відстежувати рух диму з реактора Чорнобильської АЕС після вибуху, який прогримів 26 квітня. Через 48 годин після катастрофи помічник влучив радянському міністру грубо накреслену мапу. На ній стрілка вказувала на північний схід від електростанції, а також була накреслена атмосферна ріка діаметром 16 кілометрів, яка розросталася над Білоруссю і рухалася в напрямок Росії.
Якби повільна маса радіоактивних хмар досягла Москви, де накопичувався весняний грозовий фронт, мільйони людей постраждали б. Рішення Ізраеля було простим. Нехай почнеться дощ.
Тому того ж дня в аеропорту Москви техніки зарядили артилерійські снаряди йодидом срібла. Пілоти ВПС Радянського Союзу сіли у свої бомбардувальники Ту-16 і через годину були вже в Чорнобилі, де горів реактор. Там вони зробили коло, слідуючи за погодою. Пілоти пролетіли 30, 70, 100, 200 кілометрів, переслідуючи чорні, мов чорнило, валуни радіоактивних матеріалів. Наблизившись до хмар, вони вистрілили йодидом срібла в них, щоб спричинити дощ. В тихих містечках на півдні Білорусі мешканці спостерігали за літаками з дивним жовто-сірим інверсійним слідом, який змійкою лишався на тілі неба.
Ніхто не сказав білорусам, що південну частину їхньої республіки принесли в жертву, щоб врятувати Росію. Штучний дощ на своєму шляху отруїв сотні тисяч білорусів, які нічого не знали.
Громадськість часто вірить, що 30-кілометрова евакуйована зона навколо Чорнобиля безпечно зберігає всю радіацію, яка вирвалася після аварії. Туристи й журналісти їздять в українську зону відчуження навіть не підозрюючи, що ще одна така ж повинна була б бути на півдні Білорусі. Там люди ще 15 років жили в умовах з рівнем зараження, не нижчим ніж в офіційній зоні.