Це уявлення про Донбас як особливий регіон, який не просто відрізняється від України, але самим своїм перебуванням у складі України повинен унеможливити незалежність нашої країни і шанси на вибір нею власного шляху розвитку культивуються у номенклатурному середовищі ще з початку двадцятих років минулого століття. Власне, саме такими міркуваннями керувався Йосип Сталін, коли відстоював ідею щодо включення території Донбасу до складу УРСР, коли полемізував з російським шовіністом-більшовиком Артемом, який наполягав на тому, щоб окупований Червоною Армією Донбас став частиною радянської Росії. Цими ж міркуваннями Сталін керувався під час Голодомору, коли місце загиблих українських сіл мав зайняти суцільний індустріальний басейн, населений переселенцями з різних регіонів тодішньої комуністичної імперії, позбавленими національних коренів зовсім не тому, що вони шахтарі. А тому що вони прибули на “зачищені” комуністами землі у період денаціоналізації всього Радянського Союзу, у період появи «нової історичної спільності людей» — радянського народу, за маскою якого ховався вже знайомий нам російський шовініст.
У пострадянський час цей міф про Донбас успішно наклався на кримінальні інтереси угруповань, які прагнуть наживатися на праці жителів регіону. Саме завдяки з’єднанню цього міфу і інтересів мафії прийшов до влади Віктор Янукович зі своєю бандою. І саме цей міф — тільки вже з новими виконавцями — намагається зберегти на Донбасі Володимир Путін.
Фокін — дитя цього міфу. Він просто висловлює погляди, властиві радянській номенклатурі його часу. Він цих поглядів ніколи і не приховував. Наявність цих поглядів багато в чому зумовило крах його політичної кар’єри, тому що навіть у дев’яності роки цей колишній голова українського Держплану був жахливо не сучасним. Але Фокін продовжував відстоювати свої погляди й після відходу з політичного життя. Для того, щоб переконатися в цьому, досить ознайомитися з його інтерв’ю і текстами останніх років.
Навіщо Фокін потрібен в українській делегації — питання відкрите. Можливо, з його допомогою Леонід Кравчук хоче обдурити росіян, “підсунути” їм “справжнього представника Донбасу”, який, однак, хоче, щоб регіон залишався в складі України, нехай і з особливим статусом. Можливо, з його допомогою Леонід Кравчук хоче обдурити Володимира Зелінського, показати, що відшукав людину, здатну знайти спільну мову з представниками “народних республік”. Можливо, Леонід Кравчук хоче обдурити самого Фокіна, покласти на нього відповідальність за неприємні пропозиції, які сам колишній президент не хоче озвучувати. У Леоніда Макаровича завжди так багато варіантів обману, що він нерідко сам у них плутається — тим більше зараз, у його нинішньому віці. Тому я не буду навіть намагатися вгадати.
Не буду просто тому, що це не має ніякого значення. Це мало б значення, якщо б на Донбасі було справжнє повстання, а не російська окупація. Якби потрібно було проводити переговори з представниками населення цього регіону, а не з російськими окупантами і їх маріонетками. Адже саме населення Донбасу нічого не вирішує. І завдання нашої країни — зовсім не надати регіону особливий статус, а повернути його жителям можливість вільно обирати свою владу. Можливість, якої позбавлені і жителі окупованих Росією територій, і громадяни самої Росії.
Не має значення позиція Фокіна і тому, що він, як типовий номенклатурник, вміє розділяти свої погляди і “генеральну лінію”. У 1991 році Фокін просто втік з Кремля під час церемонії підписання угоди про економічний союз радянських республік. Тепер вже ясно, що він був прихильником такого підписання. Але ось тільки Леонід Макарович не був прихильником і Вітольд Павлович просто втік. Точно так він втече і зараз, якщо зрозуміє, що якісь його наміри не подобаються Володимиру Олександровичу. Тому що наміри і погляди — це публіцистика. А ось дача в Конча-Заспі — це реальне життя. І якщо людина проживає життя заради дачі, то її вже ніщо не змінить.
Тому потрібно реагувати не на безглузді висловлювання Фокіна, а на безглузді дії Зелінського і його оточення, потрібно утримувати діючу владу від кроків, які могли б призвести до поразки України та її подальшого зникнення з політичної карти світу. Це і є головне завдання українського народу на період президентства Володимира Зеленського.
шльопкі, durdom.in.ua