Саботаж як система: хто і як підриває українську державність зсередини
У час, коли Україна веде війну за саме право існувати, кожна втрата, кожне падіння ефективності, кожен скандал має інший масштаб. Якщо у довоєнні десятиліття корупція була раковою пухлиною, то у часи війни вона перетворюється на відкриту кровотечу, яка загрожує життю всієї держави.
Однак сьогодні все частіше з’являються ознаки не просто корупції, а системного, цілеспрямованого саботажу, де помилки не випадкові, втрати не побічні, а рішення ухвалюються так, ніби хтось методично вибиває опори української стійкості.
Центральною фігурою у цій тривожній мозаїці виявляється не міністр, не урядовець і навіть не формальний посадовець, а керівник президентської канцелярії — людина без мандату, без політичної відповідальності й без жодної конституційної підзвітності.
Саме тому питання не лише в прізвищах. Питання у моделі влади, яка перетворила вузьку групу менеджерів на тіньову раду директорів української держави.
1. «Рольова модель» Трампа: дзеркало для Банкової
Коли президент Зеленський називає Дональда Трампа «рольовою моделлю», це звучить майже випадково. Але випадковостей у політиці не буває. Трамп — це про персональну владу, зневагу до інституцій, коли держава зводиться до ролі корпорації, де ключове — лояльність до боса.
Саме така модель поступово й непомітно утвердилась на Банковій.
І тут знаковою є деталь: ще у 2019 році структура «95 Кварталу» була розглянута в США через призму RICO Act, законодавства, застосовуваного проти організованих кримінальних спільнот.
Це не про гумор.
Це про те, що американці побачили у взаємопов’язаних компаніях, активах та потоках.
Нині ж RICO-логіка бачиться і в тому, як функціонує центр ухвалення рішень в Україні — вертикальна, непрозора, закрита, де не інституції керують людьми, а люди — інституціями.
2. Як державні гіганти з прибутку $120 млрд скотилися у збитки $100 млрд
Офіційні цифри рідко брешуть, якщо вміти їх читати.
П’ять ключових державних підприємств, які мали би бути локомотивами економіки, ще зовсім недавно приносили понад $120 млрд прибутків. Сьогодні вони мають мінус $100 млрд. Це не падіння, це економічна кома.
У воєнний час країна потребує кожної гривні, кожного робочого верстата, кожного контракту. Падіння такої масштабності не могло статися через «помилки». Є три можливі пояснення:
— некомпетентність, яка сягає рівня злочинної халатності;
— системна корупція, де прибутки методично трансформуються у збитки, а збитки — у приватні статки 5-6 менеджерів з Зеленським;
— або комбінація обох, що й дає рецепт економічної катастрофи.
Наслідки для оборони очевидні: замість того, щоб фінансувати ракети, дрони, артилерію, ми фінансуємо дірки, створені руками тих, хто мав би їх латати.
3. Зупинка ракетних програм: помилка чи свідоме послаблення держави?
Україна мала унікальний шанс стати найбільш технологічно оснащеною ракетною державою Європи. Десятки інженерних шкіл, виробнича база, власні конструкторські рішення — усе це могло б уже сьогодні давати фронту сотні ракет щомісяця.
Але ракетні програми були зупинені.
Зупинені не Росією, не обстрілами, а внутрішніми управлінськими рішеннями.
І коли паралельно на високі оборонні посади призначають випадкових людей — навіть «ветеринара» у РНБО — це свідчить: йдеться не про реформу, а про перехоплення контролю над критичними напрямами.
Це не просто некомпетентність.
Це — демонтаж стратегічної спроможності країни.
4. $40 млн за Цемаха: коли корупція переходить межу державної зради
Історія з Володимиром Цемахом — одним із ключових фігурантів розслідування MH17 — це не просто чергова «схема».
Заплатити $40 млн посередникам,
аби передати його Росії — означає:
— знищити важливий елемент міжнародного слідства;
— послабити позицію України у справі, яка є наріжною для міжнародних санкцій проти РФ;
— виконати те, що було стратегічно вигідно Москві.
Усі дороги тут знову ведуть до ОП. Паралельне збагачення окремих осіб, включно з появою дорогих авто у найближчому оточенні — це вже не просто «приватна корупція». Це — корупція, що підриває міжнародні позиції держави.
5. $470 млрд — масштаби найбільшого вимивання ресурсів в історії
Сумарні ресурси, які могли зникнути або бути виведені через державні підприємства, ручні рішення, посередницькі центри та неформальні «схеми», обчислюються сотнями мільярдів доларів.
Це цифри, що співмірні з ВВП країни.
Це ресурси, здатні були забезпечити модернізацію армії на десятиліття вперед.
Це гроші, які могли дати Україні технологічну автономію, енергетичну незалежність і глибоку оборонну модернізацію.
Замість цього країна отримала:
— деградацію промислових активів;
— параліч оборонних програм;
— завислі бюджети;
— посилення впливу тіньових груп біля президента.
І все це — у момент війни.
6. Хто підриває державу зсередини: коло без відповідальності
Маємо унікальну ситуацію: вузьке коло людей, яке не обиралося, не затверджувалося парламентом, не має юридичної підзвітності, по суті керує державою.
Це порушення не лише політичної логіки — це порушення конституційної архітектури.
Адже влада перетворюється на приватний офіс, а ресурси — на корпоративний актив.
Такий формат управління:
— блокує незалежні інституції;
— перехоплює оборонні й економічні потоки;
— нейтралізує професіоналів;
— створює умови, у яких будь-яка критика автоматично оголошується «атаками на президента».
У підсумку країна отримує не владу, орієнтовану на перемогу, а владний картель, орієнтований на самозбереження.
Висновок: війна триває не лише на фронті
Україна сьогодні бореться з двома арміями:
зовнішньою — російською,
і внутрішньою — тією, що краде, саботує, підміняє державу приватним офісом і розчиняє стратегічні можливості країни у бездонних потоках «внутрішнього Скруджа».
Країна витримує удари зовні.
Але ключове питання: чи витримає вона удари зсередини?
Виживання держави залежить не лише від героїзму солдатів, а й від того, чи зможе суспільство зламати систему, яка працює проти самої України.
Знаєте, я стримував себе, але сьогоднішні коментарі мене добили. Так от, щоб внести ясність. ЗЕбіли під час війни обирають президентом коміка, який обіцяє «сойтісь посрєдінє», і «вообщє какая разніца». Цей дятел програв і знищив усе, що тільки можна, й після того, як на початковому етапі російської аґресії Залужний та інші генерали врятували країну від поразки, швидко поміняв памперс і возомніл себе великим воєначальником. Потім він викидає з армії Залужного і ще цілу низку досвідчених генералів. Одному навіть в очі сказав: «Ти нє будєшь ґєроєм на моєй войнє». Зараз, коли провалено мобілізацію і вкрадено все, до чого вони змогли дотягнутися, а фронт — на грані просідання, посипалися на генерала Залужного докори і звинувачення, буцімто він — дезертир. Qrwa, Залужний винен у всьому, що накоїв Зеленський! І при цім на кожен арґумент лунає «ууууу порохобот». Ну, от як з цими нєдодєлками жити в одній країні?!