Провела маленьке дослідження: як змінилася риторика захисників і захисниць Булгакова після висновку експертів Українського інституту національної памʼяті (УІНП) про те, що Булгаков — українофоб, а об’єкти, присвячені російському письменнику, є символікою російської імперської політики, і їх подальше перебування у публічному просторі є російською пропагандою. (Спойлер: ніяк.)
Відстоювати Булгакова, який заперечував існування української мови — як дуже важливого для України письменника — продовжують різні люди — від вічних шукачів хороших русскіх та свідєтєлєй арєстовіча до більш притомних українців. Спільне у цих різних людей — небажання відмовлятися від русского язика і так званої русской культури. На них не впливають ні сотні аргументів, ні історичні факти, ні паралелі з сьогоденням, ні статті Забужко, ні висновки УІНП, ні російські балістичні ракети.
Найрозповсюдженішими «аргументами» на захист імперця-українофоба Булгакова залишаються ті самі, що були до прийняття закону про деколонізацію та до повномасштабної війни з росією.
Зафіксую ці «аргументи» (в дужках — мої коментарі до них).
— Булгаков народився в Києві, любив Київ і прославляв його в своїх творах.
(Те, що в Києві, як і на іншій території України, народилася купа зрадників, українофобів та росіян, сімʼї яких сюди спеціально заселяли, вирізаючи та зросійщуючи українців, і багато хто з них теж любив (русскій!) Київ, не працює як контраргумент ніколи, бо Булгаков у них стоїть над усіма, наче святий-недоторканний).
— Тоді, може, і Тичину відмінити, бо він прославляв компартію? І Шевченка, який теж писав на русском?
(Дуже примітивна маніпуляція, заснована на російських наративах. Культурного діяча варто оцінювати за його внеском в культуру. Внесок Тичини в українську культуру — дуже вагомий, одні його «Сонячні кларнети» — це наше багатство, що його не може відмінити факт підкорення поета тоталітарній системі (українофобом він не став і з української мови не знущався). Про Шевченка взагалі неприємно навіть коментувати — треба вивчати краще його біографію, історичні часи, в які він жив, та перечитувати нецензурований Кобзар, тоді цих недолугих порівнянь Шевченка з російськими письменниками не виникатиме).
— Булгакова неможна віддавати росіянам! Його треба перефарбувати в національні кольори (sic!) і використовувати як інструмент нашої інформаційно-культурної боротьбі.
(То, може, одразу перефарбуємо Кобзона та решту мертвих талантів (які вже не можуть цьому заперечити), що народилися в Україні та любили її (навіть українською мовою говорили, писали, співали, на відміну від Булгакова), але поїхали до Москви працювати на росіян і з росіянами проти українців? Чи «так просто» віддамо Кобзона (який сам віддався) Росії? Або, може, нарешті, почнемо використовувати в своїй інформаційно-культурної боротьбі Стуса, Розстріляне Відродження та сотні українських митців, яких вбивали і катували, поки Булгаков «страждав», «критикував» і «розчаровувався у більшовиках», будучи членом Всеросійського союзу письменників та спілки письменників?)
— Булгаков ненавидів не українців, а петлюрівців/політиків.
(Путін, його прихильники (більшість росіян) та пропагандисти (включно з дуже талановитими культурними діячами, багато хто з яких народилися в Україні) теж розказують, що вони ненавидять «Кієвскій рєжим» та українських політиків, а українців вони дуже люблять, насправді (тут же родичі у всіх, а багато хто тут народився і виріс!), і це не війна з українцями, це вони прийшли нас асвабаждать (як прийшли асвабаждать колись більшовики, що з особливою пристрастю описує Булгаков в оповіданні «Я убіл»). Вони люблять Україну, Київ та українських оксан. Вони — люблячі нас росіяни — пушкіністи і булгаківці — навіть «мовою» «дозволять» нам розмовляти (коли «асвабадят от режима»), і пам’ятники Шевченка нам залишать (він же російською писав!). Після того як вб’ють всіх «петлюрівців», «бандерівців» і «порохоботів»).
— Треба переосмислювати Булгакова, вивчати, чому в нього була ненависть до українців.
(Робити це ніхто не забороняє, які і мати його твори в домашній бібліотеці. Крім того, закон про деколонізацію не заперечує вивчення російської пропаганди і Булгакова/його твори як частину та інструмент російської імперської пропаганди. Більше того — закон про деколонізацію не забороняє любити Булгакова. Дуже раджу почитати закон, до речі, бо більшість коментаторів реально думає, що їм хочуть заборонити читати і любити Булгакова).
— Експерти УІНП та інші «хейтери» Булгакова — це нові шарікови і швондєри. Вони самі були комуняками (а Забужко була комсомолкою!), як вони можуть писати щось про декомунізацію/деколонізацію?
(Особисто для мене головне — аргументи конкретно за текстом висновків, а не за біографією їхніх авторів. Хочете довести, що Булгаков не є українофобом та символом російської імперської політики? — напишіть фахове обґрунтування, а не на рівні: «Може, тоді знесемо будівлі й відмовимося від Гоголя», «Я все одно люблю Собачє серце» та «Булгаков — вєлікій пісатєль». До речі, Булгаков не є відомим світовим письменником, він нікому в світі не цікавий, окрім р-с-н-і.)
Отже, булгаківські фейбучні дискусії/срачі можна офіційно записувати у нескінченні, як і «мовні».
Але ще раз наголошую: закон про деколонізацію, як і висновки експертів УІНП, спрямований не на те, щоб когось в чомусь переконати чи заборонити комусь любити й читати Булгакова, а винятково на те, щоб виявити і вказати на символіку російської імперської політики в Україні, з якою треба боротися як з російською пропагандою (особливо під час війни з росією).
Пригадалося, як волали на весь фейсбук захисники і захисниці Пушкіна, а коли всією Україною почався пушкінопад, нікого з них не було помічено з плакатами «нє дадім!». Пушкіних знесли, а Україна і Київ — стоять. Стоятимуть і далі — без пам’ятника Булгакову та без доброї памʼяті про нього наступних поколінь українців, що прямо зараз виборюють кровʼю нашу свободу — щоб більше ніколи нащадки Булгакова не змогли прийти до нашої української столиці, засісти в наших будинках й розказувати нам, якою мовою тут говорити, яких політиків не любити, і як прославляти імперію, що нас окупувала.
Oksana Bailo
Булгаков: «Я русскій пісатєль».
Заперечує українську державність та існування української мови, глорифікує російську імперію, радіє приходу більшовиків, їде до Москви, спілкується зі Сталіним, ставить пʼєси, стає членом всеросійського союзу письменників та спілки письменників срср.
Українці: Булгаков — український письменник, він любив Україну, був проти більшовиків, його неможна віддавати Росії, треба його перефарбувати в національні кольори, а всі, хто з цим не згоден — то швондєри і довбой*оби.
06.04.2024
04:13
Булгакови у вигляді російських балістичних ракет летять на Україну.
— А що це летить на Україну?
— Шахеди й ракети з Росії.
— Ой, які ж гарні ракети! Як влучно вони потрапляють у цілі.
— Але це ж ракети з Росії, вони летять, щоб знищувати Україну.
— Ми не можемо відмовлятися від технологічності цих ракет, а коли вони заходять на територію України, вони стають українськими, давайте перефарбуємо їх в синьо-жовті кольори.
— Але ж вони — інструмент російської агресії та зброя проти існування України!
— Це наша історія, ми не можемо від неї відмовитися та віддати її Росії.
Розрахунковий час входження крилатих ракет в повітряний простір України близько 05.00.