«Активна оборона»: як Україна планує виживати у 2024 році
«Я скажу вам правду — каже Ваня, український солдат, який служить у розвідувальному підрозділі, що воює разом із морською піхотою на східному березі річки Дніпро на півдні України — ситуація плачевна».
Такі вбивчі висновки він зробив після місяців відважних наступальних операцій українських сил на ворожу територію восени минулого року, намагаючись послабити плацдарм російських військ на півдні Херсонської області.
У найбільш темні часи українські війська кидалися перетинати річку, щоб завдати шкоди російським підрозділам і досягти бодай якогось успіху після того, як розпіарена літня контрнаступальна операція України закінчилася провалом.
Але на дніпровському плацдармі, в районі села Кринки, український підрозділ ослаб. Їхні позиції на болотистій місцевості — це неглибокі, затоплені ворожі окопи, заповнені гниючими трупами російських солдатів. Морозні температури також даються взнаки, уповільнюючи роботу та не дозволяючи відпочити.
«Українські війська зазнають тут великих втрат» — нарікає Ваня і відмовляється конкретизувати, посилаючись на військову таємницю. «Росіяни — додає він — мають перевагу у щонайменше чотири-п’ять солдатів на кожного українця.»
Проблема частково полягає в логістиці. Оскільки українцям доводиться перетинати річку на невеликих човнах, щоб бути спритними та залишатися непоміченими, вони не можуть транспортувати більшу та потужнішу зброю. «Все, що ми беремо з собою, — це те, що ми здатні нести самі», — каже Ваня. «Максимум — кілька гранатометів. У дуже рідкісних випадках я бачив один великокаліберний кулемет».
Кінцевою метою було створення позиції, з якої українська армія могла б атакувати територію, контрольовану Росією. «З кожним днем це виглядає все менш ймовірно» — каже Ваня. Останніми тижнями російські військові блогери та західні аналітики стверджують, що російські війська повернули собі частину позицій на східному березі.
На запитання, чи зможе Україна утримувати там свої розташування довгостроково, Ваня відповідає прямо — «Звичайно, ні. Справа в тому, що морська піхота не змогла витримати темп наступу і вже давно втратила ініціативу».
Тепер Ваня очікує, що війська відступлять до оборонних позицій на західному березі Дніпра — або вони ризикують зазнати великих втрат серед своїх найсильніших підрозділів.
Те, наскільки необхідно зайняти більш безпечну оборонну позицію в очікуванні важкого третього року війни — питання вже не лише до тих, хто дислокується на Дніпрі, а й для всієї української армії та її головнокомандувача.
Оскільки 24 лютого наближається друга річниця повномасштабного вторгнення Росії, військові перспективи України, здається, тьмяніють. Країна вже відмовилася від надії на швидку перемогу, й натомість готується до тривалої війни. Один західний чиновник, який знається на українській політиці, вважає, що «У 2024 році на оперативний прорив мало шансів у будь-якої зі сторін», не кажучи вже про наступні кілька місяців.
Цю реальність визнали в Києві — президент Зеленський на початку грудня оголосив, що настав «новий етап». Після того, як його війська не змогли, як планувалося, відвоювати значні території на півдні, Зеленський наказав армії побудувати нові укріплення вздовж основної 1000-кілометрової лінії фронту, сигналізуючи про перехід від наступальної до оборонної позиції.
Західний чиновник каже, що стратегія «активної оборони» — це утримання оборонних рубежів, а також пошук слабких місць для ураження, в поєднанні з повітряними ударами великої дальності. Це дозволить Україні «наростити свої сили» цього року та підготуватися до 2025 року, коли контрнаступ матиме більше шансів.
Але долю України, ймовірно, визначатимуть декілька факторів. Головним є невизначеність навколо західної військової допомоги, включно з боєприпасами, які закінчуються в Україні. Є відкриті питання щодо рішучості та спроможності Заходу продовжувати підтримувати Україну в її боротьбі — і, якщо так, то якою мірою?
Найбільше занепокоєння викликає Вашингтон, де 27 грудня Білий дім оголосив про остаточне скорочення зброї та військової техніки для України. Хоча європейські країни, включаючи Великобританію та Німеччину, надають певну фінансову підтримку, США є найбільшим постачальником військової зброї для України. Але праві республіканці в Конгресі США затримують десятки мільярдів доларів майбутнього військового фінансування Києва, і поки Конгрес не ухвалить цього рішення, підтримки Україні не буде.
Фіона Гілл, відома експертка з питань Росії, яка працювала радницею з національної безпеки в Білому домі, сказала Politico в грудні, що Україна досягла успіху «завдяки потужній військовій підтримці з боку європейських союзників та інших партнерів».
«З огляду на це, наразі ми досягли переломного моменту, який визначить: чи продовжить Україна перемагати з точки зору достатньої бойової потужності для надання відсічі Росії, чи почне програвати, не маючи обладнання, важкої зброї, боєприпасів. Ця зовнішня підтримка матиме вирішальне значення».
_____
Навіть якщо Білий дім укладе угоду з Конгресом про надання допомоги Україні, видається малоймовірним, що США зможуть запропонувати такий стрибок у можливостях і технологіях, який дозволив би Україні рішуче відновити перевагу цього року.
На запитання, коли припинення допомоги США Україні почне відображатися на полі бою, інший західний політик, який займається питаннями України, каже: «Ми впевнені, що українці мають те, що їм потрібно (щоб утримувати свої позиції)».
Під час свого грудневого візиту до Вашингтона Зеленський наполягав, звертаючись до республіканців у Конгресі, негайно схвалити нову військову допомогу в розмірі 60 мільярдів доларів для його країни. Посилення протиповітряної оборони, зокрема, має негайне значення, щоб захистити критичну інфраструктуру України, наголосив Зеленський. Ця потреба стала очевидною на початку січня, коли майже 4 мільйони жителів Києва прокинулися від гучних вибухів російських безпілотників, балістичних і крилатих ракет.
Усе вказує на те, що гірше — попереду. Єнс Столтенберг, генеральний секретар НАТО, попереджав у листопаді, що Росія накопичила ракети на зиму і планує запустити їх масованими хвилями протягом найближчих тижнів, намагаючись занурити Україну в темряву.
Цей похмурий прогноз з’являється майже на третьому році неспровокованої війни Кремля проти свого сусіда, через 12 місяців після того, як Україна, здавалося, взяла верх у боротьбі.
Не можна не помітити контраст із візитом Зеленського до столиці США на початку 2023 року, коли він отримував овації від американських законодавців після звернення зі словами «Ви можете прискорити нашу перемогу».
Здавалося, що Україна має перевагу на полі бою після того, як контрнаступ на сході Харківщини та на півдні Херсонщини дозволив звільнити найбільшу частину території з того часу, як російські війська були витіснені з Київщини та Чернігівщини навесні 2022 року.
Масштабне просування значно підняло дух українським бійцям, а виснажений український народ обнадіявся, що війна може завершитися перемогою.
«На той момент країна жила з відчуттям, що закінченню війни заважає лише погода» — написав нещодавно в «Українській правді» журналіст Павло Казарін.
Тим часом сили Росії похитнулися від поразок. Коли російські війська наступали в січні 2023 року, українці їх стримали. Зрештою Росія досягла обмеженого успіху в Бахмуті, де застосувала тактику випаленої землі. Але це була Піррова перемога, під час якої було вбито десятки тисяч загартованих у боях бійців, і витрачено величезну кількість артилерійських боєприпасів.
Та в наступні місяці український контрнаступ не досяг своїх високих цілей, включаючи повернення територій, контрольованих Росією та відрізання сухопутного коридору до Криму. Тисячі українських військових були вбиті або поранені, сотні одиниць західної бойової техніки і озброєнь були знищені. У результаті дух українців впав, і опитування показали, що безпрецедентна єдність, продемонстрована українцями на початку війни, знаходиться на межі розколу.
Ще важливіше те, що наразі Україна зіткнулася з проблемою мобілізації.
Українське військове командування запросило Зеленського призвати понад 500 000 нових солдатів — ця цифра враховує приголомшливі втрати України та необхідність ротації військових, які воювали майже два роки без відпочинку. Але президент сказав, що йому потрібно почути «більше аргументів» для ухвалення такого рішення, водночас хвилюючись через його непопулярность — у час, коли його президентські рейтинги падають за всіма опитуваннями.
Відчуваючи зростаючий страх українців отримати поразку у війні, Казарін пише: «Ми входимо в цю зиму з очевидно меншим резервом психологічної стійкості — і з очевидно більшою колективною втомою».
Ці занепокоєння нації не зовсім даремні — наразі у наступ пішли російські війська.
Прагнучи захопити всю Донецьку область, російські війська намагаються оточити стратегічне промислове місто Авдіївка, де українські війська ледве тримаються. У грудні 2023 року росіяни також зайняли території, які залишилися від зруйнованого міста Мар’їнка, що за 40 км на північному сході.
Однак Кирило Буданов, Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, стверджує, що російські атаки поки що не досягли жодного прориву. «Їхня остання жалюгідна спроба триває вже два місяці, і не має жодних результатів» — каже Буданов.
_____
Проте саме просування Росії на полі бою змусили Україну зайняти більш оборонну позицію — стратегію, яку підтримують найбільші союзники Києва.
Міністерство оборони Естонії опублікувало у грудні звіт, в якому говориться, що Україна повинна перейти до «стратегічної оборони», щоб дати країні та її союзникам час для створення промислової бази, підготовки резервів, збільшення живої сили та потужностей виробництва артилерії, щоб відновити наступальну кампанію до 2025 року.
Це узгоджується зі стратегією, яку Вашингтон нібито “продає” Україні. Американці також виступають за більш консервативний підхід — щоб замість наземних наступальних операцій, основна увага була зосереджена на утриманні територій, які зараз під контролем України, укріпленні позицій та збільшенні постачань і сил протягом наступних місяців.
Водночас, на думку США, українські війська можуть продовжувати шукати слабкі місця в російській обороні, щоб використати це, коли буде нагода. Так само Україна могла б продовжувати — і, можливо, посилити повітряні атаки великої дальності за допомогою ракет і безпілотників, які виявилися успішними, наприклад, під час ударів по Чорноморському флоту Росії в Криму та тамтешніх аеродромах.
Олександр Сирський, Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України, зазначив, що така стратегія не означає кардинальних змін. «Наші цілі залишаються незмінними: утримувати свої позиції… виснажуючи противника, завдаючи йому максимальних втрат», — сказав він Reuters.
Існують й інші думки в Києві. Дехто стурбований тим, що покладатися лише на оборонну стратегію буде згубно для воєнних зусиль України. Зосередження на стримуванні без наступального компоненту буде «помилкою історичного масштабу» — попереджає колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк. Без цього «Путін проеціюватиме на весь світ, що Україна не може виграти війну» — говорить він. «По суті, це може передати йому ініціативу». «Саме тому — додає Загороднюк — вкрай важливо тримати Росію у напрузі».
Глава військової розвідки Буданов погоджується, що для України важливо продовжувати тиснути на російські війська, зокрема в Криму — шляхом повітряної кампанії, атак морських безпілотників і таємних операцій. «Наші підрозділи неодноразово входили до Криму (минулого року)», — каже Буданов, обіцяючи надіслати на півострів ще більше спецназівців, щоб підірвати логістику Росії.
Є також деякі оптимістичні новини для українських військових. За оцінками американської розвідки: з моменту початку наступу навколо Авдіївки в жовтні, російські військові зазнали втрат понад 13 000 осіб і понад 220 бойових машин — це еквівалент шести маневрових батальйонів.
Буданов каже, що російські втрати суттєво зросли за останні тижні, але точні цифри назвати не може. Проте провідний західний політик, залучений до справ України, припускає, що в листопаді 2023 року Росія мала щодня 1000 загиблих і поранених. Він додає, що Україна займає «сильну оборонну позицію» навколо промислового міста, де розташований великий коксохімічний завод, який колись живив металургійні заводи регіону.
Ще однією причиною зосередитися на зміцненні оборони є припущення деяких представників Сил Оборони України (анонімно), що Росія може планувати масштабний наступ влітку.
Метою Росії було захопити решту чотирьох областей — Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької — які Путін вважає російськими після анексії у вересні 2022 року. Крім того, деякі офіційні особи кажуть про ще одну спробу Росії захопити Харків, і навіть Київ.
У нещодавно розсекреченому звіті розвідки США зазначається, що кінцева мета Путіна в Україні — захопити країну та підчинити український народ — залишається незмінною.
Це пояснює, чому Росія продовжує свої наступальні операції на сході України на кількох напрямках, зокрема в районі Авдіївки, а також у напрямку Лиману та Куп’янська на північному сході — йдеться у звіті.
Протягом останніх місяців Росія отримала артилерійські снаряди і ракети з Північної Кореї, а також збільшила виробництво зброї, боєприпасів та важкої техніки за допомогою китайських мікросхем. Це покращило позицію Росії після того, як вона була ослаблена в битві під Бахмутом у 2023 році, зазначають експерти.
Чи досягне Росія своїх цілей — це вже інше питання. Буданов не впевнений, що його вороги здатні виробляти стільки снарядів та озброєння, скільки вони втрачають, навіть за підтримки Північної Кореї. Крім того, українці виявилися дуже вправними у захисті своєї території.
«Зрозуміло, що обом сторонам важко заохочувати, навчати та підтримувати (свої) збройні сили», — каже Микола Бєлєсков, науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень України. «Жодна зі сторін не в змозі створити й використати перевагу в чисельності».
Найближчим часом обидві сторони зустрінуться з жорстокою зимою. Хоча мінусові температури, безсумнівно, вплинуть на матеріально-технічне забезпечення та військові операції російської армії, це не зупинить їх повністю, вважає колишній міністр оборони України Загороднюк.
Бути готовим до рішучого захисту своєї території може бути розумнішим кроком. Адже — попереджає Загороднюк — «Росія завжди буде намагатися наступати взимку».
Але військовий так званий глухий кут також може піти на користь Москві, вважають у американській розвідці. Вони зазначають, що Путін розраховує на те, що тупикова ситуація вичерпає підтримку України з боку Заходу і, зрештою, Кремль отримає перевагу.
Представник західного естеблішменту, який працює з Україною, визначає: «Мабуть, справедливо буде сказати, що українська організація життєзабезпечення повністю залежить від сталої військової допомоги Заходу».