Або очолюєш СБУ, або ходиш до московської церкви

89

Голова СБУ Баканов ходить в московську церкву:

— яка де-факто підпорядкована спецслужбам РФ, яким Баканов має протистояти;

— яка брала безпосередню участь в захопленні Криму і окупації Донбасу;

— яка підтримувала «русскую вєсну» в 2014;

— яка відмовлялася відспівувати українських полеглих воїнів;

— яка досі веде антиукраїнську пропаганду.

Це питання не свободи вибору і віри, це питання безпеки! І в даному разі вибір має бути іншим — або очолюєш Службу безпеки України, або ходиш до московської церкви. Інакше загрозою безпеці стає сам голова СБУ.

Volodymyr Ariev

P.S.

Коли випадаєш з українських новин на декілька годин і повертаєшся — кількість сенсацій перевищує інформаційне поле середньостатистичної держави ЄС за рік.

Недопуск Volodymyr Viatrovych (Володимир В’ятрович) до присяги депутата через рішення суду — це дно. Те саме робили зі SkyUp Airlines через рішення Баришівського суду — прибрати неугодного.
При повній мовчанці керівництва країни…

Призначення нового керівника Укравтодору, який слабко відрізняє цементобетон від асфальтобетону, зате готовий за «150 млрд грн відремонтувати всі дороги України» — гарантія європейських доріг. Питання: для чого було морочити голову і витрачати час на конкурси?
Достатньо чесно сказати: призначаємо друзів, партнерів, знайомих. Професійних людей не потрібно — задовбуть незручними питаннями.

Сподіваюся, що на грудневі переговори Зеленський-Путін в Нормандському форматі, для пана Зеленського підготують належні позиційні матеріали, де окрім позиції «Дякую, дуже дякую» ще буде вивід російських військ з Донбасу і Криму, повернення наших територій і 100 млрд дол репарацій з боку Москви на користь України. Тоді не потрібно буде забувати курс на інтеграцію в ЄС і НАТО, брати російський кредит. А українські олігархи сконцентруються на прозорому конкурентному бізнесі, а не розповідатимуть, що робити владі.

Volodymyr Omelyan

Ви не любите аналогій? Я теж, ага.
Тому трохи потерпіть, я не дуже довго.

Насправді, всі знають і говорять, що історія повторюється.
Але це завжди десь не зараз. Раніше, чи пізніше. Це, типу, пронесе.
І про трагедію і фарс все теж знають. Це заспокіює. Мовляв, зараз саме фарс.

І тільки потім, коли криваві бульбашки вже лізуть з власного рота, деякі встигають здивовано прохрипіти — «Це був не фарс, с*ка …»

Ми майже проходимо шлях кривавої російської м’ясорубки, яку всі помилково називали революцією.
А це був грьобанний переворот, у самому низькомуенсі.
«Нізи» тоді теж були промиті в медіарежимі відповідно свому часу. Хоча, ому «нізи? «І середина. І частина верхів сподівалася хапнути своє у зигзагах історії.

І розуми світлі в своєму горі від цього самого розуму. Вони теж віщали про експерименти, історію, новий шлях і народну мудрість. Виколупували з носа виправдання, надували мильні бульбашки фантазій, і шукали сермяжную правду в
лабіринтах власної незрілості і рефлексії.
Гірше не буде. Ага.
І найцікавіше було б прочитати їх думки, коли вони першими зібрали жнива власної дурісті, і пішли під ніж.

А зараз, не було у нас того смішного перевороту, із захопленням незахищеного Зимового. Ми його хутко проскочили в соціальних мережах, в комплекті з промиванням мізків — час зараз такий.
Швидкий.

Так і провтикали ми прихід більшовиків.
Так, так. Це саме більшовики. Як ті. У більшості темні, поверхневі, і тому самовпевнені. З куховарками покликаними
імітувати управління державою. З люмпеном і недовченими геніями, одягненими в нашвидку скроєні костюми.

І шлях у них той же. Ось, наприклад — мир за всяку ціну. Тільки вже не в Бресті. «І Декрет про Мир», котрий треба прийняти швидше-швидше, щоб легалізувати власну поразку і ганьбу. Як і тоді.

Минулий вождь приїхав в опломбування вагоні ворога. І вліз на броньовик.
Сьогоднішній броньовиків боїться як чорт ладану. Але опломбований вагон маячить на тлі. Стукає колесами п’яти років недешевої атаки через невидимі ефірні і мережеві речі.
І надійно підпирає зі спини.

А потім, опа — Декрет про Землю! Декрет. Не земля.
Під захоплені крики тих, кому нічого не дістанеться.

Ті, кому нічого не дістанеться — найважливіший елемент. Їм треба обіцяти все. І не давати нічого. Щоб не провокувати апетит. Їм треба дати усвідомлення володіння всім. І цього вистачить.
«Той, хто володіє всім» не має нічого. А той, до кого це не дійде — піде в м’ясорубку другої серії трагедії, що наразі переховується за фарсом.

Купка жалюгідних вождів — і тоді прийшла маючи купу зобов’язань перед тими, хто їх тихо привів. Територіями, капітуляцією, репараціями, хлібом, чужим золотом і знищенням населення здатного до опору.

Їм було все одно. Вони хотіли хапнути, а втриматися було несподіваним бонусом.
Бонус виник, коли вони з’ясували, як просто змити будь-яку проблему кров’ю.

Більшість. Вона була опорою. У натовпі найпростіше погодитися на рабство. Разом це навіть пробуджує спільну гордість. Особливо, якщо надягаючи нашийник кричати
«Ми не раби!»
Все робилося руками більшості. А коли вона почала замислюватися порожнім животом — вихід був знайдений. Хочете жерти — жеріть друг-друга.
Спочатку в рамках абсолютно справжньої громадянської війни.
І трохи пізніше — в буквальному сенсі цього слова.
Коли недоумкуваті вожді доведуть завжди ситу і рясну територію до ураганного голоду.

По дорозі довелося демотивувати, а потім знищити армію. Щоб не нависала. І замінити її сбродом, готовим лити кров того, на кого покажуть.
Аж до повних власних двійників.

Між іншим, розібралися зі свободою слова. Почали трохи регулювати, і зопалу задушили зовсім. Ну а що? Раз вже свобода не потрібна, то Слово можна
прикопати поруч. А Правду розіп’яти на заголовку. Для краси.

І ще довелося запустити фабрику ворогів. Вона не відразу запрацювала. Трохи пограли в стриманність і, навіть, гуманність. Якийсь час пішов на смикання в різні боки, і спроби не злетіти з трону. Але потім все налагодилося.

Головне було множити заздрість і жадібність, нічого не даючи взамін. І обіцяти побудувати щастя на чужих кістках.
А потім, в цю воронку початло засмоктувати будь-кого, хто хоч злегка виділявся з більшості. А потім, і просто безмовну більшість — для остраху.

«… до основанья, а затем, мы наш, мы новый мир построим» — нічого не нагадує?
Головним стало «до основанья». А решту будували чужими руками, але своїми жертвами. Потворно, і через дупу. Забуваючи, що зруйноване було куди могутніше і стійкіше.

Тоді не було смартфонів. Тоді країну будували в віртуальному світі недосяжного комунізму. Віртуальні казки майбутнього щастя трохи затьмарювали навколишній
темний жах.

І вони робили це разом. Ну як, разом? Це була ілюзія, головний секрет тих, хто осідлав більшість.
Країна Рад. Там, де ніби як радяться зі всіма, перед тим, як ощасливити всіх.
Це ідеальна схема для безкарної реалізації будь-яких капостей.

А потім прийшла епоха дружби з відмороженим людожером. І опа — війна.
І десятки мільйонів знову потонули у власній крові. Тому, що Декрет про хибний Мир не помер. Він продовжував дурити всіх, включаючи своїх творців.

А все почалося, з того, як під захват натовпу з вагона виліз маленький чоловічок, на ім’я Володя, який обдурив більшість. Точніше, яким обдурили.

І не шукайте аналогій. Я вам не екстреміст.
У наш час все вилазить не з вагона — з телевізора.
Не було тоді телевізорів.

І головне. Це все було «новим». Хоча і до того повторювалося в історії. Один раз у вигляді трагедії. Другий раз у вигляді трагедії. І так завжди — в вигляді
трагедії. Іноді маскуючись під фарс.

Іноді я боюся того, як все виявляється просто.
А більшості ніколи не буде менше.
Питання тільки в тому, скільки встигає провтикати меншість до часу розуміння.
І минуле — це завжди трохи сьогоденне. И що страшніше — можливе майбутнє.

Все. Йдіть вже. Спіть далі.
Я може теж аналогій не люблю. Це просто літературне есе. Якщо хто спитає.

А ось за репост цього, скоро і строк впаяти можуть. Так що, тихо тут мені!
Ніяких аналогій.

P.S. І не пишіть, будь ласка, щось на кштатлт «ті, до кого це написано, ніколи це не прочитають».
Бо це не для «них» написано. Саме для вас.

Гліб Бабіч

Итак, пожелания кремля на нормандском формате:

1) Закрепленная ЗАКОНОДАТЕЛЬНО полная амнистия ВСЕМ боевикам.
2) Снятие транспортной блокады (т.е. пустить боевиков в Днепр, Киев, Львов)
3) Особый статус для ОРДЛО.

Ну, что, готовы что по вашим улицам будет разгуливать условный Моторола?
И как думаете, что будет делать условный Моторола, когда приедет в Киев, Харьков, Львов, Днепр, Одессу?

НЕЛЬЗЯ соглашаться на эти условия. НИ В КАКОМ случае.

Аллан Левітов

Ну що, закінчилась епоха боротьби з корупцією. Почалась епоха розкрадання.
Бо децентралізація це і була антикорупція. Гроші на лампочки на вулицях контролював чиновник в Києві, який за відкат відписував їх меру. А стали контролювати громади. Тепер же цими грошима, знову як і в часи януковича, буде розпоряджатися чиновник в Києві.
Уря!

Під басні про Свинарчука людям впарили ідею про страшенну корупцію в Україні. Але корупція Свинарчука (яку ще треба довести) це 10 млн гривень. А гроші громадам по децентралізації це 260 МІЛЬЯРДІВ. Прийшли нові обличчя Богдана, Рябошапки і Портнова із влади Януковича і половина з цієї суми тепер скасовується, без скасування обов’язків, які мають фінансуватися з місцевих бюджетів.

Ось такий розвод від напьорсточників. Реформу, яку всі без виключення називали найкращою за останні 5 років, скасовують. За ці 5 років, незважаючи на війну, кожен населений пункт розцвів. А тепер це повернення до старих часів, коли місцеві бюджети будуть виживати, а грошей на заміну лампочок на вулицях не буде.

Зате велосипед Голобородька профінансують.

Джон Сміт

Поделиться:
Загрузка...