61-річний воїн Віталій Лашевич (Грейдер), який брав участь у боях за Київщину, Сєверодонецьк та Бахмут, змушений просити гроші на виживання у підземному переході

Колишній військовий 205-го батальйону тероборони України Віталій Лашевич з позивним Грейдер, який у 61 рік захищав Київщину та пройшов запеклі бої за Сєверодонецьк, Соледар та Бахмут, змушений стояти в переході й просити гроші на ліки та виживання.

Під час боїв він зазнав важких поранень та втратив здоров’я. Військово-лікарська комісія не просто списала його за віком та станом здоров’я, а й вказала, що «захворювання» нібито пов’язані з «проходженням військової служби», а не отримані під час «захисту Батьківщини».

Про це воїн розповідає в інтерв’ю ТСН.

Віталій Лашевич пішов захищати країну з першого дня російського вторгнення в Україну.

«23 лютого 2022 року я приїхав у Київ на день народження онучки цивільної дружини, яка померла. Ми відсвяткували, а 24 вранці трапилася ця біда з нападом Росії. Оголосили війну. Я відправився у військкомат на ДВРЗ. Простояв добу в черзі, бо дуже багато людей було», — розповідає він.

61-річний воїн звільняв Київщину, пройшов запеклі бої за Сєверодонецьк, Соледар та Бахмут, Лиман. Був мінометником у гарячій точці, де дістав поранення рук.

Воїн Віталій Лашевич змушений стояти у переходах 

«В Сєверодонецьку. Ми стріляли, по нас стріляли. Був авіаналіт і обстріл. Мене хвилею відкинуло, «розбив» праву руку. У мене зараз руки працюють тільки вперед, наверх і в сторони я піднімати не можу. Плюс серце, я кожен місяць мінімум 12-15 днів лежу», — зазначає Лашевич.

За його словами, він раніше не мав медичної карти, а здоров’я втратив під час бойових дій.

Однак, після цього вйськово-лікарська комісія не просто списала Лашевича за віком та станом здоров’я, а й вказала, що «захворювання» повʼязані з «проходженням військової служби», а не отримані під час «захисту Батьківщини».

«Так вийшло, що я з Бахмута попав у госпіталь з руками. Після мене направили на ВЛК. Я пройшов, і якраз 5 червня у мене був день народження. Вік більш як 60 років, тому сказали «додому». Коли отримував перше ВЛК, там навіть не було про поранення написано. Я подав папери знову, щоб переписували. А це вже подав третього разу, щоб написали, що не з проходженням служби воно пов’язане. Бо уявіть: 60 років для проходження служби. Я ж не людина, якій 20 років. Як я можу проходити службу, якщо я прийшов на захист Батьківщини із перших днів?» — зазначає колишній військовий.

За його словами, він вже впродовж 2 місяців оббиває пороги, щоб відстояти свої права.

«Зараз чекаю, як вони перепишуть. Вони нічого не пояснюють. Я подав папери про поранення та від очевидців, медсестри батальйону, коли хвороба в мене перший раз з’явилася. Бо мені треба на медико-соціальну експертизу (МСЕК) у зв’язку з тим, що я здоров’я втратив. Є можливість отримати групу, але треба всі ці документи», — розповідає далі Віталій Лашевич.

Крім того, український захисник має проблеми із хребтом та пухлину в голові. Після поранення не може підняти руки навіть до плечей. Тому щодня він змушений спускатись до переходу і просити допомоги у людей, бо грошей не вистачає навіть на оплату комунальних послуг.

«Цей час, поки я проходжу це ВЛК, я вже не військовий. У мене немає ніяких виплат, нічого не приходить. Мої побратими допомогли купити хатинку. Вона маленька, їй 92 роки. Але мені все одно, пробачте, жити треба, за світло, за газ платити. Я звернувся я в Пенсійний фонд, мені дали поміч — 300 грн на місяць. Хата стара, холодна, треба прогрівати. Мені опалення обходиться 2500 грн, плюс доставка. Виходить 2700. І світло. 300 гривень мені виділяють. Це можна на їжу, на ліки. Мені дуже проблемно купити ліки сердечні. Через це я прошу у людей допомоги, щоб заплатити за комунальні послуги. Щоб купити якийсь шматок хліба, ліки», — каже Лашевич.

61-річний воїн додає, що має багато державних нагород за участь в захисті Батьківщини, але зараз Лашевич почувається «непотрібним».

«Ви знаєте, скільки зараз є таких, як я?… У мене побратими кажуть: «Діду, ти на фронті не загинув, то там з голоду хочуть, щоб помер». Це соромно повинно бути не нам, а владі. Бо виходить, що ми там потрібні, а коли все втратили й прийшли, тут ми нікому не потрібні. От у мене баба є, ми отримуємо дві тисячі. І то її переселенських, бо вона з Херсона. І як можуть дві людини прожити? Коли я був на фронті, громада видавала пайки якісь на місяць, кілограм-два макаронів чи ще щось. Зараз у мене такого вже немає. Тобто на фронті я був — бабусі давали, я прийшов з фронту — мені вже їсти не треба. Якось це все… людина після фронту не потрібна», — резюмував Лашевич.