Небезпечне «послання» Путіна або Як інтерпретувати ворога

19

 Кремль, який звик спотворювати реальність, дуже часто йде на кроки, які психоаналітики могли б назвати візуалізацією ідеї. Яка потім агресивно втілюється у життя, нав’язується усьому світові.

day.kiev.ua

Саме так слід розглядати «новорічне послання» російського президента Путіна Україні у вигляді затвердженої напередодні Нового року оновленої стратегії національної безпеки Росії. Серед іншого, Україна позначена у ній як «довгостроковий осередок нестабільності в Європі і безпосередньо біля кордонів Росії».

Це означає лише одне: російська влада буде всіляко підтримувати вогнище на території України, використовуючи для цього усі наявні можливості. Кремль не тільки залишає за собою можливість і надалі вести проти українського народу розпочату війну, але й можливість переведення її на більш інтенсивний рівень – задля повного знищення незалежної держави. Звісно, як і раніше, стратегія Москви ґрунтуватиметься на масштабній брехні, дезінформації, диверсійних діях та використанні створеної в Україні агентурній мережі та агентів впливу у політичних і бізнесових колах. Війна нинішня – низької інтенсивності – вестиметься у усіх площинах: економічній, енергетичній, політичній, дипломатичній, інформаційній та, звісно, у військовій.

Серед іншого варто звернути увагу на деякі деталі. Так, згаданий документ стверджує, що на тлі «зміцнення в Україні вкрай правої націоналістичної ідеології» відбувається «цілеспрямоване формування у населення образу ворога в особі Росії». Насправді, путінський Кремль ще у 2007-2008 роках розпочав процес формування ворога-українця у сприйнятті населення РФ. Тоді з метою недопущення отримання Україною програми МАР (набуття членства в НАТО), що трактувалося як ворожі Росії дії було розгорнуто спеціальні проекти як всередині Росії, так і в Україні. До речі, героїзація образу Путіна в Україні, як і створення «героїчного» образу Сталіна, було частиною загальної інформаційної стратегії, спрямованої на нав’язування вигідних Кремлю стереотипів. Вже в 2008-му майже чверть росіян вважала Україну ворожою державою, тоді як ключовою вадою нашої країни експерти з питань безпеки визначали притаманний українцям пацифізм.

До речі, саме з тих часів (а точніше, з другої половини 2009 року) Кремль почав вивчати та розробляти воєнний сценарій знищення української самостійності. Нині Кремль не тільки продовжує, але й розширює ідею «ворожої України» — це потрібно для масової підтримки всередині Росії можливої масштабної війни з Україною. Значною мірою слуги Путіна роблять ставки на ідею «глибокого розколу в українському суспільстві» — це також позначено в згаданій стратегії. Крім того, це видає й просування в ухваленому Путіним документі тези, що підтримка США і Європейським Союзом «антиконституційного перевороту в Україні призвели до глибокого розколу в українському суспільстві та виникнення збройного конфлікту».

Отже, в 2016 році ворог не тільки залишатиметься активним ворогом, але й може вдатися до наступу. Наступ не слід сприймати буквально, бо він розкладається на низку складових. А розгортання військової операції може стати лише вінцем, кульмінаційною точкою глобальної атаки на незалежність і самостійність України.

Якою за таких умов має бути стратегія Києва? Врегулювання розв’язаної російською верхівкою цинічної й підступної війни проти України має поєднувати низку заходів у оборонній, політичній, економічній та інформаційних площинах. Загальна мета цих заходів – вимусити Кремль відмовитися від наміру руйнувати Україну та розглядати українську територію як зону своїх інтересів і свого впливу. На жаль, одна з найбільш вірогідних версій розвитку ситуації дозволяє робити припущення щодо реалізації завдання Кремля законсервувати війну на сході України з метою переносу центру тяжіння на іншу ділянку – Сирію. Та залишити можливість постійного впливу та перспектив використання військового важелю. Найближчі півтора – два роки (якщо Путін залишатиметься при владі) Україна житиме саме в умовах постійної загрози масштабної війни та підривної діяльності спецгруп або агентури Росії.

Хоча військового розв’язання війни немає, владі України було б варто зосередитися на перетворенні армії (тут у широкому сенсі, тобто ЗСУ та інших військових формувань держави) на справжній інститут стримування агресії. Що передбачає розвиток армії на основі професійного комплектування, забезпечення (включно з відповідною нормативно-правовою базою) підготовки переважно за рахунок місцевих бюджетів Військ територіальної оборони. Також владі та суспільству України слід погодитися із ідеєю серйозного переозброєння армії. Армія повинна використовуватися для підготовки непохитної оборони території, яка не окупована Росією.

Крім того, враховуючи, що з другої половини 2015 року стратегія Кремля перемістилася у площину міжнародних відносин та інформаційно-психологічних операцій з метою «підриву» України з середини, варто суттєво посилити органи розвідки, контррозвідки та структур, здатних до інформаційної протидії та проведення інформаційно-психологічних операцій. Контррозвідувальний режим в Україні має бути суттєво посилений, а політика інформаційної безпеки суттєво вдосконалена. Система несилових заходів має забезпечити унеможливлення (мінімізацію) диверсій, терористичних актів, діяльність антиукраїнських політичних рухів, виступів політиків чи представників шоу-бізнесу (включно українських громадян) і т.п. Особливу увагу слід приділити діяльності російських редакцій ЗМІ та ЗМІ України, які мали антиукраїнський контент. Прийшов час не тільки втілити ідеї візового режиму, але й поміркувати про позбавлення громадянства особливо активних апологетів Кремля.

У політичній площині варто досягти присутності США у переговорному процесі щодо врегулювання війни та її наслідків. Варто працювати на політичному та дипломатичному фронтах з прагненням отримати у сприйнятті американської адміністрації такого ж статусу, як Ізраїль (з відповідним рівнем допомоги). Навіть не зайвим було б підняти питання надання території США для розміщення військових об’єктів (в тому числі, елементів НПРО США) та відповідних систем їх захисту. Це може розглядатися як один із запобіжників можливої агресії російських військ або підготовлених Кремлем спеціальних військових угруповань змішаного складу.

Важливо зазначити, що повернення української влади на окуповані території, участь у їх економічному житті та реалізація завдання відновлення інфраструктури регіону можливе для української влади виключно за умов повного контролю цих територій та кордону з РФ.

Хоча західне співтовариство в цілому продемонструвало консолідовану підтримку Україні, гальмування внутрішніх реформ стало загрозою динаміці розвитку інтеграційних проектів України. Отже питання реформ набуває рівня одного з найважливіших пріоритетів для української влади, оскільки йдеться в тому числі і про продовження ведених санкцій проти Росії. Паралельним пріоритетним завданням має стати розгортання суттєвих за обсягом та технологічним складом проектів військово-технічного співробітництва. Їх цілями є переозброєння української армії, втягування західних країн у економічну та технологічну взаємодію та здійснення імпортозаміщення російських комплектуючих.

Під час наявної війни та невизнання керівництвом РФ України як незалежної держави влада України має зробити усе для того, щоб у стратегічних сферах функціонування держава позбулася (або знизила до мінімуму) залежності від сусідньої ворожої держави. Йдеться передусім про енергетику (включно ядерну), обладнання військового та подвійного призначення, високотехнологічні продукцію та послуги. Важливим елементом могло б стати введення особливого режиму функціонування ЗМІ РФ на території України, враховуючи, що переважна їх більшість виконує завдання Кремля щодо підриву української державності.

За нинішніх умов доцільно розширити обмеження відвідування України політиками, громадськими діячами, представниками шоу-бізнесу, академічних чи наукових структур, а також представників ЗМІ, які дозволяли собі антиукраїнські висловлення.

Загальні економічні та культурні відносини мають до завершення війни (тобто, до виведення російських військ з окупованих територій) носити обмежений характер.

Слід визнати, що найближчими роками, враховуючи менталітет росіян на сучасному етапі функціонування країни, будуть напруженими. Очікувати на швидке виведення військ Росії з окупованих територій навряд чи можна. Тому українській владі слід прийняти обмежений характер контактів і відносин як даність. Важливо також підтримувати та розвивати у суспільстві ідею щодо неможливості підтримки політичних, культурних, економічних, інформаційних відносин з країною-агресором.

Росія завжди була вагомим ринком для України, тому Кремль намагатиметься шляхом інвестування та преференцій привабити передусім український бізнес – з метою формування ділянок впливу. Аналіз подій після 2010 року свідчить про перспективи зіткнутися із наміром Москви поліпшити та навіть гармонізувати відносини з Києвом. Однак такий підхід буде вкрай небезпечним для розвитку української державності. Отже владі України варто попіклуватися щодо встановлення обмежень на економічні відносини господарських суб’єктів. Тим більше, сама держава має демонструвати приклад у цій сфері. Дуже важливо, щоб Україна заборонила на найближче десятиліття будь-які проекти, спрямовані на підвищення військового чи поліцейського потенціалу РФ.

У будь-якому випадку, кожен пропонований Росією проект слід буде розглядати крізь призму можливої військової агресії.

Валентин БАДРАК

Поделиться:
Загрузка...