23 грудня SpaceX Ілона Маска дала старт новій ері космічних польотів, з якісно новими технологіями, розробленими приватними компаніями.
Посадка Falcon 9
Чи потрібні будуть комусь після цього українські ракети
Путін, звісно, авантюрист і негідник. Але не варто перебільшувати власні прорахунки та недоліки державного менеджменту. Ракетна тема тут може слугувати лакмусовим папірцем хоча б тому, що разом з авіабудуванням є технологічною візитною карткою України. 12 з 20 найпотужніших балістичних ракет у світі були створені у Дніпропетровську, а на момент розпаду СРСР Україна входила до п’ятірки космічних держав.
Як іржавіли ракетні заводи
Можна було б розмову про перспективу розпочати з ретроспективи, бо погляд на історію може підказати майбутнє. Наприклад, нагадати, що ще з 1993 року створювався супутник зв’язку, який внаслідок відповідного менеджменту на цей час опинився в РФ (створюючи прецедент залежності та необхідності вести переговори з відповідними компромісами до ворожої держави). Або згадати, що з 1999 року рекламувалися потужні ракетні проекти (оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) «Гром» та крилатої ракети (КР) «Коршун»), які за умов величезного потенціалу навіть до експериментальних зразків не були доведені. Про балістичні ракети українського походження – зась! З 1998 року, коли Україна приєдналася до РКРТ – міжнародного Режиму контролю за ракетними технологіями, – їй заборонено створювати та виготовляти бойові ракети дальністю понад 500 км.
Взагалі, якщо казати про збройну тему, серед реалізованих епізодичних спроб покращити ситуацію можна згадати хіба що часи міністра оборони Анатолія Гриценка, коли серед іншого започатковано програму створення ОТРК, але вже з назвою «Сапсан» (з дальністю 280 км та можливістю її збільшення до 500 км). А розширювати можливості технологічного зростання і створення нових озброєнь та військової техніки (ОВТ) вдавалося виключно за рахунок діяльності спеціально утворених експортерів – ДК «Укрспецекспорт» та її дочірніх фірм.
Тодішній керівник ДК «Укрспецекспорт» Сергій Бондарчук намагався приділяти значну увагу й ракетному напрямку, але обігових ресурсів вистачало лише не проекти із малою чи середньою капіталоємністю (наприклад, за п’ять років «Укрспецекспорту» вдалося забезпечити створення або доведення до прийняття на озброєння в ЗСУ (і, відповідно, відкрити дорогу на світовий ринок озброєнь) низки нових озброєнь – бронетранспортерів сімейств БТР-3 та БТР-4, високоточних засобів ураження (тобто, фактично маленьких ракет з дальністю 5 – 8 км), у тому числі й для вертольотів, трикоординатної РЛС 79К6 (більше відомої як «Пелікан»), РЛС «Малахіт» і «МР-1», сучасного комплексу активного захисту бронетехніки КАЗ «Заслон», та навіть вітчизняних версій модернізації бойових літаків і вертольотів).
Не дивно, що після зміни влади проект ОТРК «Сапсан» нові менеджери згорнули (не виключено, що так радили в Кремлі, нині не перевірити). Але фортуна була милостива до дніпропетровських розробників бойових ракет – на цей проект у них з’явився зовнішній замовник (фактично, так вони продовжили традицію «Укрспецекспорту» часів С.Бондарчука; звісно, й цей проект йде через спецекспортерів).
Війна допомагає слабко
Новітні часи, вірніше, воєнний час України мав би принести суттєві зміни у цю сферу. Однак зміни поки що нереволюційні. З одного боку, ДКБ «Південне» прискорило розробку ОТРК «Гром-2» для іноземного замовника, яка може бути використана й для створення неядерного щиту стримування в ЗСУ. Перші вогневі випробування намічено зробити вже наступного року, тож, за умов політичної волі керівництва держави, можна було б з 2017 року розпочати оснащення такими ракетами української армії.
До того ж, на тлі просування ОТРК за іноземні ресурси, зброярі з ДКБ «Південне» вийшли на новий рівень розробок крилатих ракет – як дозвукових, так і надзвукових. Також вони запевняють, що можуть створювати розвідувальні супутники з роздільною здатністю до 1 метру. Останнє викликає у експертів сумнів (хоча, може, війна стала чарівним поштовхом), а от здатність суміжного серійного заводу ВО «Південмаш» забезпечити поставки в ЗСУ 10-12 ракет щорічно очевидна.
Крім того, ініціативним шляхом ще одне державне КБ, яке створило у Києві експериментальний зразок КР – крилатої ракети різного базування, в тому числі, на мобільній базі. Це також чудовий ракетний проект, який вже підтвердив успіх – випробувальний пуск в 2014 році виявився вдалим. Але, на жаль, надалі політичної волі державного менеджменту чомусь не вистачило… Отже військова тематика суттєво розширила межі, але для її реалізації зашкоджує стриманість влади, або неповне розуміння нею пріоритетів.
Говорячи про ракетну тему, неможливо оминути мирний, цивільний сегмент. Тут так само є й успіхи, і поразки. Успіхи полягають у тому, що ракетно-космічна галузь виявилася готовою розірвати відносини з Росією: в арсеналі Державного космічного агентства (ДКА) вже декілька цікавих міжнародних проектів. Участь у виробництві європейського ракети-носія «Vega», участь у виробництві американського ракети-носія «Antares» та досі існуючі перспективи українсько-бразильського проекту пусків ракет-носіїв «Циклон» з бразильського космодрому.
Є потенціал і проектів морського або наземного стартів, а Україна залишається традиційно сильною у питанні розробок та виробництва ракетних двигунів. У мирному космосі не без проблемних місць з РФ. Окрім згаданого супутника зв’язку, можна згадати такі нюанси, як технологічну залежність у виробництві ракет-носіїв «Циклон» і «Зеніт» (у останньому взагалі на 72%). Однак і російський космос не випливе без українського сегменту. Тож тут рецепт простий: після завершення війни, виведення військ з Донбасу та повернення Криму, можливе економічно-технологічне взаємовигідне співробітництво. Без жодного натяку на повернення до військових проектів, наприклад, обслуговування РВСП (ракети РС-20).
А до того часу все одно доведеться шукати альтернативи. Тут слід і бюджет збільшувати, щоб не смішити світ (державна космічна програма України фінансується на рівні 2 млн євро, що в декілька разів менше, ніж у некосмічних Польщі чи Румунії), і шукати нові форми військово-технічного співробітництва. Наприклад, якщо та ж Польща має намір створити ракету легкого класу, то слід зробити так, що б саме Україна тут була партнером у проекті. Це не тільки кошти, але й спільні технології, новітні розробки.
Але без ракетного та космічного лобі країна не розв’яже існуючих проблем. Мають бути зацікавлені люди у всіх гілках влади, зі світлим баченням перспектив та із готовністю просувати конкретні проекти. А найвище військово-політичне керівництво має продемонструвати політичну волю.
Валентин Бадрак