Український «Ятаган» стане основою індійського танку майбутнього

Україна закріплюється в Індії у споконвічно російській ніші — постачанні бронетехніки. Наприкінці лютого в столиці Індії відбулася виставка озброєння сухопутних військ DEFEXPO-2010.

  Танк «Ятаган» Фото morozov.com.ua

Однією з головних тем переговорів українських та індійських фахівців, стала можливість використання вузлів і технічних рішень українського танка «Ятаган» при розробці перспективного індійського танка.

ІНТЕРЕС індійських військових до використання вузлів танка «Ятаган» при створенні індійського «танка майбутнього» може стати логічним продовженням спільних українсько-індійських проектів у сфері бронетехніки, які  вже намітилися. А для України це шанс окупити витрати на створення «Ятаган» і підтвердити престиж національної школи танкобудування. До цього є всі передумови.

ЯТАГАН

Танк Т-84-120 «Ятаган» з’явився на хвилі успішно виконаного пакистанського танкового контракту як розвиток Т-80УД. ХКБМ ім. Морозова адаптував танк під стандарти НАТО і, присвоївши машині відповідну назву, взяв участь в турецькому тендері на постачання основних бойових танків, який було оголошено в 2000 році. Однак «Ятаган» у тендері програв. Той же національний колорит завадив українському танку Т-84 виграти танковий тендер у Греції. На 2000-і роки припав ще один «проліт» Т-84: у Малайзії наш сучасний танк програв польському варіанту модернізації радянського танка Т-72. З того часу нові тендери не оголошувалися, і тому доля машини була невизначеною.

У «Ятагана» з’явився черговий брат-конкурент, танк «Оплот», і вже цю машину потрібно рекламувати і представляти на виставках. Крім того, «Оплот», на відміну від танка-«невдахи» прийнятий на озброєння української армії, що підвищує його експортний потенціал. Проте Міноборони Індії хотіло б використати ряд вузлів Т-84 у своїй програмі Основний бойовий танк майбутнього (FMBT), зокрема двотактний «багатопаливний» двигун, технологію автомата заряджання танка і принцип комплектації ходової частини «3 в 1».

Наприклад, порівняно невеликі розміри самого двигуна дозволяють помістити в машинне відділення кондиціонер і допоміжну силову установку, а заощаджений простір можна використовувати для збільшення корисного навантаження (розміщення додаткового боєзапасу, запасу палива і т.д.). В даний час основними бойовими танками сухопутних військ Індії є російський Т-90С, Т-72 і індійський Арджун (розроблявся більше 30 років). Вітчизняна машина вийшла настільки невдалою, що зараз керівництво військового відомства не виключає закриття програми. На березень призначено спільні випробування Арджун і Т-90, і від їх результатів залежатиме доля танка.

Цікавою для України є також програма модернізації парку танків Т-72, в яких індійські військові планують замінити моторно-трансмісійні відділення (МТВ). З відповідним запитом Індія вже звернулася до України, і тепер все залежить від термінів оголошення тендеру. Головним же досягненням в цих проектах є фактична перемога української танкобудівний школи. Оскільки головним аргументом проти українських танків завжди називалися «ненадійні» і «енергоємні» танкові двигуни розробки Харківського конструкторського бюро з двигунобудування (ХКБД). Саме на перевагу двигунів російських Т-90 свого часу робився основний акцент при порівнянні з конкурентними Т-80УД і Т-84. І, як не парадоксально, але саме індійські військові можуть поставити крапку в цьому затяжному спорі, вибравши Т-84 — вдосконалений варіант пакистанських Т-80УД.

Вибір в якості силової установки FMBT українського двигуна може стати ударом по російським «танковим» амбіціям. Постачання Т-90 до Індії стали можливі лише після підписання Україною і Пакистаном контракту на поставку 320 танків, і тоді російські машинам протиставлялася українським саме з аргументами «ненадійності». Співпраця у сфері розробки бронетехніки і тренажерних комплексів до неї, роботи з військово-морської тематики демонструють поступовий відхід України від іміджу постачальника ремонтних послуг до радянської та російської техніки. Це вдвічі приємніше, оскільки пакистанський танковий контракт довгий час був пугалом військово-технічного співробітництва України та Індії. Робота з відновлення репутації велася довго, і тільки зараз стали помітні позитивні тенденції.

Першим «сигналом» стало підписання в 2009 році відразу двох контрактів з авіаційної тематики — на переобладнання парку Ан-32 ВПС Індії і постачання двигунів до цих літаків. Не менш важливим стала успішна участь у DEFEXPO-2010, де основний український павільйон, експозиція компанії «Спецтехноекспорт», розташовувалася навпроти «Рособоронескпорта». Тим не менше ложкою дьогтю в цьому військовому меді стало прохолодне (якщо не сказати більше) відношення профільних відомств до такого важливого заходу (з точки зору індійських партнерів), як оборонний салон в Нью-Делі. Всім відома слабкість індусів до зовнішніх знаків уваги. Для них завжди важливо, щоб країну відвідували не тільки уповноважені фахівці, але і міністри, прем’єри, а краще — президенти країн-партнерів. А Україна в цьому плані демонструє кричуще низький рівень представництва. Значущим подією став минулорічний візит новопризначеного головкому ВПС Індії. А з нашого боку візитів навіть подібного рівня, не кажучи вже про більш високий, не було більше десяти років. Наприклад, на DEFEXPO-2010 головою делегації РФ був віце-прем’єр Сергій Собянін. Інші іноземні делегації забезпечували високе військове представництво: на рівні державних міністрів оборони (вісім держав), на рівні міністрів оборони (сім), на рівні перших заступників глав військових відомств . Україна вступила оригінально, не відправивши офіційної делегації взагалі. Тим часом саме зараз подальші успіхи в Індії залежать від акуратної і узгодженої роботи всіх відомств, чия діяльність пов’язана з питаннями військово-технічного співробітництва. Тим більше, що наші конкуренти не збираються здавати свої позиції без бою.

НАТАЛІЯ Печоріна